Swing ²⁸

Уявіть Гарлем середини 1930-х. На вулиці Велика депресія: черги за хлібом, закриті фабрики, люди, які вчора мали роботу, а сьогодні не мають. А в танцзалі Savoy грають одразу два оркестри на двох сценах, і підлога пружинить під сотнями пар, що кружляють у лінді-хопі. Це і є свінг. Так звучав великий джазовий оркестр, коли джаз перестав бути музикою закутків і став поп-музикою цілої країни.

Свінг став першим джазом, під який танцювала вся Америка: студенти й робітники, білі й чорні, Нью-Йорк і Канзас-Сіті. Тут народилися фрази «king of swing» і «big band», тут Ella Fitzgerald і Frank Sinatra вперше вийшли до мікрофона перед оркестром.

Радість як опір: про що свінг

Свінг про те, що життя важке, але сьогодні ввечері ми танцюємо. У ньому немає наївності. Його грали і слухали люди, які добре знали ціну грошам і роботі, і саме тому так цінували кілька годин, коли тіло слухається ритму, а не начальника. Duke Ellington сформулював це в назві пісні 1932 року: «It Don't Mean a Thing (If It Ain't Got That Swing)». Якщо в музиці немає цього пружного руху, у ній немає сенсу.

Друге його почуття — спільність. Біг-бенд схожий на маленьке місто: секція саксофонів кидає фразу, труби відповідають, тромбони підхоплюють, а над усім цим раптом здіймається соліст. Це розмова, у якій кожен голос важливий, але ніхто не тягне ковдру на себе. Тому свінг ставлять, коли хочеться повернути відчуття свята, зібрати друзів або просто розправити плечі після поганого дня. Він не втішає словами, він змушує рухатися, і це діє краще.

Від Roseland до Palomar: як оркестр вийшов на танцпідлогу

Коріння свінгу в новоорлеанському джазі, де кілька духових імпровізували одночасно. Наприкінці 1920-х у Нью-Йорку піаніст і бендлідер Fletcher Henderson разом з аранжувальником Don Redman почали розписувати оркестр на секції. Саксофони й мідь у них перегукувалися, наче хор і проповідник у церкві. У 1924 році до Henderson приєднався Louis Armstrong, і його вільна, пружна фразовість показала нью-йоркцям, як може «гойдатися» мелодія.

Паралельно в клубі Cotton Club у Гарлемі Duke Ellington, піаніст і, мабуть, найбільший композитор джазу, створював свій «джунглевий» звук з гарчанням сурдинованих труб. У Канзас-Сіті, де за корумпованої влади клуби працювали всю ніч навіть за сухого закону, оркестр піаніста Count Basie грав без нот: музиканти на ходу складали рифи, і пісня росла, поки танцюристи не падали з ніг. Вибух стався 1935 року. Кларнетист Benny Goodman, який купив аранжування Henderson, гастролював без особливого успіху. Але в лос-анджелеському залі Palomar молодь, яка чула його нічне радіошоу Let's Dance, зустріла оркестр шаленим ревом. Цю ніч вважають початком ери свінгу.

Музика, яку не треба було пояснювати

Свінг виріс як альтернатива солодкавим салонним оркестрам, які грали «пристойну» танцювальну музику для ресторанів. Молоді хотілося енергії, імпровізації та бодай краплі небезпеки. Свінг ламав і расові бар'єри: Goodman узяв до свого складу чорношкірих піаніста Teddy Wilson і вібрафоніста Lionel Hampton, коли змішані гурти на сцені ще були скандалом. А у 1938 році його концерт у Carnegie Hall, храмі класичної музики, показав, що джаз має право на найпрестижніші сцени. При цьому свінг залишався бізнесом: оркестри місяцями жили в автобусах, змагалися на «битвах бендів» і боролися за радіоефір.

Рифи, що чіпляються, і пульс, що не відпускає

Звук свінгу продиктований танцпідлогою. Ритм-секція (фортепіано, гітара, контрабас і барабани) рівно відбиває чотири долі, але з легким розгойдуванням, через яке ноги починають рухатися самі. Ритм-секцію Basie з гітаристом Freddie Green, басистом Walter Page і барабанщиком Jo Jones називали ідеальною саме через цю легкість. Над пульсом працюють рифи, короткі фрази, які секції повторюють і передають одна одній. Солісти виходять уперед на кілька тактів, і тенор-саксофон Coleman Hawkins чи Lester Young встигає розповісти цілу історію. Барабанщик Gene Krupa в «Sing, Sing, Sing» у Goodman довів, що ударні можуть бути головним героєм.

Від бібопу до ска: діти великого оркестру

Війна підкосила біг-бенди: музикантів призивали до армії, утримувати великі колективи стало задорого. Співаки, які вчора виходили на один приспів, як Sinatra в оркестрі Tommy Dorsey, стали зірками самі по собі. Молоді оркестранти після концертів збиралися на джем-сесії в нью-йоркському клубі Minton's, і з цих ночей виріс bebop, музика вже не для танцю, а для слухання. Louis Jordan стиснув біг-бенд до маленького гурту, і вийшов jump blues, прямий предок рок-н-ролу. Bob Wills у Техасі схрестив свінг зі скрипкою кантрі й отримав western swing. Ямайські музиканти, переграючи американський свінг і R&B, винайшли ska. У XXI столітті продюсери почали нарізати старі біг-бенди в electro swing. А японський оркестр The Seatbelts зробив свінгову енергію саундтреком аніме Cowboy Bebop.

З чого почати слухати

Почніть із «The Famous 1938 Carnegie Hall Jazz Concert» Benny Goodman. Це запис тієї самої ночі, коли свінг увійшов до концертної зали, і «Sing, Sing, Sing» там звучить як стихія. Далі слухайте «Ellington at Newport» 1956 року: оркестр Duke Ellington на фестивалі в Ньюпорті довів публіку до екстазу довгим соло саксофоніста Paul Gonsalves, і цей вечір повернув Ellington славу.

«The Atomic Mr. Basie» показує, як вибухово й водночас стримано може гойдати оркестр Count Basie. А «Songs for Swingin' Lovers!» Frank Sinatra з аранжуваннями Nelson Riddle продовжує ту саму історію голосом: так свінг перейшов у епоху довгограючих платівок.