Каталог
/STYLEJAZZ

New Orleans Jazz & Dixieland 1

Новоорлеанський джаз і диксиленд

труба, кларнет, тромбон, колективна імпровізація, контрапункт

Почуй стиль за 30 секунд
/ABOUTПРО СТИЛЬ

Про що цей стиль

Новий Орлеан на початку XX століття був містом, де не можна було не почути музику. По вулицях ішли духові оркестри, з дверей танцзалів і салонів вихоплювалися звуки корнета, а на похороні оркестр дорогою на цвинтар грав повільно й скорботно, а назад повертався з таким ритмом, що за ним витанцьовував цілий квартал. З цієї вуличної суміші народився джаз. Тут уперше кілька музикантів почали говорити одночасно, і в них не вийшло безладу. Вийшла розмова.

Новоорлеанський джаз і диксиленд звучать уже понад сто років. Там, де інші бачать музейний експонат, тут грає жива компанія, якій тісно в одній кімнаті й від цього тільки веселіше. Поставте платівку King Oliver чи молодого Louis Armstrong, і за кілька тактів стане ясно, звідки взялися свінг, рок-н-рол і взагалі ідея, що музика може народжуватися просто на сцені. У диксиленді кожен інструмент говорить одночасно, але ніхто не перебиває.

Музика, яка йде з похорону, пританцьовуючи

Найкраще душу цього стилю пояснює новоорлеанський похорон із духовим оркестром. Спершу сумний марш, бо втрата справжня і горе ніхто не применшує. Потім, коли небіжчика поховано, звучить уже радість, а за оркестром рушає «друга лінія»: перехожі, діти, сусіди, які танцюють прямо на вулиці. Новоорлеанський джаз саме про це: життя важке, але радіти треба тут і зараз, і краще разом, ніж поодинці.

Основна думка цієї музики — співпраця. Труба веде мелодію, кларнет в'ється над нею, тромбон відповідає знизу, і ніхто нікого не перекрикує. Це схоже на застілля, де всі говорять водночас і все одно чують одне одного. Таку музику ставлять, коли хочеться тепла й гамору, коли потрібна віра, що разом можна пережити що завгодно. Люди впізнають у ній себе, бо так влаштоване саме життя: у ньому сміх і сльози йдуть поруч і ніхто не ділить їх на окремі жанри.

Порт, Congo Square і закони про сегрегацію

Новий Орлеан був найнеамериканськішим містом Америки. Тут були французи, іспанці, гаїтянські біженці, кубинські моряки та італійські іммігранти. Ще в XIX столітті на Congo Square поневолені африканці в неділю збиралися танцювати й барабанити, і так африканський ритм пережив рабство. Креоли змішаного походження навчалися в європейських вчителів, грали з нот і знали французьку оперу. Чорні музиканти з бідних районів грали на слух, блюзово і гаряче.

Ці світи змусила зійтися політика. Наприкінці 1890-х закони про сегрегацію прирівняли креолів до чорних і позбавили їхнього особливого статусу. Невипадково й справа Plessy v. Ferguson, яка узаконила «окремо, але рівно», почалася саме з Нового Орлеана. Креольська вишколеність і блюзова свобода опинилися на одній сцені. Кажуть, що першим цей сплав почав грати корнетист Buddy Bolden, але його записів так і не знайшли, тож він лишився легендою. Сценою для цієї музики стали квартал розваг Storyville, бари, танцзали й кабаре. Коли в 1917 році Storyville закрили на вимогу військово-морського флоту, музиканти пароплавами й потягами подалися на північ, разом із мільйонами чорних американців, які тікали від бідності Півдня.

Свобода всередині гурту

Ця музика виросла з регтайму. Регтайм був синкопований, але виписаний до останньої ноти, і грали його точно за партитурою. Новоорлеанці зберегли його пружний ритм, проте нотний запис замінили власним відчуттям. До цього додалися духові оркестри, блюз, госпел, хабанера з Куби. Музика давала голос людям, яких країна хотіла не помічати, і робила це не протестом, а гідністю й майстерністю. Слава тут часто тримала музикантів у напрузі. Про корнетиста Freddie Keppard розповідають, що він відмовився від запису, бо боявся, що конкуренти скопіюють його прийоми. Ця історія — легенда, але вона добре показує, як тоді цінували власний звук. Як не дивно, першу джазову платівку 1917 року записав білий Original Dixieland Jass Band. Вона розійшлася величезним тиражем, і саме слово «джаз» пішло по світу.

Три голоси й пружний ритм

Звучання цього стилю пояснюється його устроєм. Корнет або труба веде тему чітко й гордо, як оратор на площі. Кларнет оплітає її швидкими візерунками, а тромбон ковзає вниз і вгору широкими глісандо. Таку манеру називають «tailgate», бо в парадах тромбоніст сидів на задньому борту воза, щоб кулісою нікого не зачепити. Майстром цього стилю був Kid Ory — тромбоніст і бенд-лідер, чий гурт у 1922 році в Лос-Анджелесі став одним із перших записаних чорних новоорлеанських колективів. Знизу все тримають банджо, туба чи контрабас, фортепіано й барабани. Головний прийом — колективна імпровізація, коли кожен грає свою лінію, а разом виходить контрапункт. Окремо варто сказати про «брейки»: на мить гурт замовкає, і хтось один вистрілює коротку фразу.

Від ансамблю до соліста

Новоорлеанці на півночі змінили американську музику. У Чикаго King Oliver, корнетист і наставник молодого Armstrong, зібрав Creole Jazz Band. Білі підлітки ходили в клуб Lincoln Gardens слухати їх і з цього зробили Chicago Jazz. Потім Louis Armstrong зі своїми Hot Five і Hot Seven вивів соло на перший план, і джаз став мистецтвом окремого голосу. Звідси один крок до Swing і біг-бендів. У 1940-х, коли джаз став складним і модерним, ентузіасти відшукали старих новоорлеанців і почали Dixieland Revival. Згодом він перекинувся до Британії, де традиційний джаз грали десятки клубних гуртів.

З чого почати слухати

Почніть із записів King Oliver's Creole Jazz Band 1923 року, зроблених у студії Gennett Records у містечку Річмонд, штат Індіана. Там є «Snake Rag» і «Dipper Mouth Blues», а два корнети, Oliver і Armstrong, ведуть дует, у якому учень поволі обганяє вчителя. Далі беріть «The Hot Fives & Hot Sevens» Louis Armstrong. На цих записах грає й Kid Ory, і чути, як ансамблева розмова переходить у сольну проповідь.

Для третьої платівки підійде «Birth of the Hot» — збірка Jelly Roll Morton та його Red Hot Peppers. Morton, креольський піаніст, любив казати, що винайшов джаз, і в цих аранжуваннях хаос справді звучить як годинниковий механізм. Наостанок поставте «Satchmo Plays King Oliver», де вже зрілий Armstrong повертається до мелодій свого вчителя. Після цього захочеться повернутися до 1923 року й переслухати все знову.

/ROOTSЗВІДКИ І КУДИ

Родовід

189019001910192019301940Ragtime & Stride 1890New Orleans Jazz & Dixieland 1915Chicago Jazz 1926Swing 1930Dixieland Revival 1941
/STARTПОЧНИ З ЦИХ

Три платівки, щоб зрозуміти стиль

Поки нема в наявності — скоро буде «під замовлення».

Головні артисти
King OliverLouis ArmstrongKid OryFreddie Keppard
Усі платівки стилю ·ПопулярніНовіА–ЯЦіна ↕