Electro Swing ⁰

Уявіть стару платівку на 78 обертів, записану тоді, коли ваші прадіди ще танцювали лінді-хоп у прокурених залах. На ній шипіння, мідь і жіночий голос, який вимагає від чоловіка нарешті взятися за розум. Під неї підкладають клубну бочку, рівну, як метроном. Танцпол, який хвилину тому слухав голландський хаус, починає підстрибувати так, наче на дворі 1937 рік. Електросвінг — це вечірка, на якій дві танцювальні епохи, розділені сімдесятьма роками, раптом виявилися однією.

Він з'явився наприкінці 2000-х не в одному місті, а одразу в кількох: у Лінці, Парижі, Амстердамі, Белграді. І щоразу ті, хто його робив, приходили до того самого висновку. Свінг завжди був музикою для танцю, просто світ забув про це, коли сховав його в архів.

Танцювати, коли в кишенях порожньо: про що електросвінг

Свінг 30-х виріс у часи Великої депресії, і в ньому завжди звучала впертість: грошей немає, роботи немає, а оркестр грає так, що встояти неможливо. Пісня «Why Don't You Do Right?», з якої виросте один із головних гімнів електросвінгу, — це скарга жінки на чоловіка, що ніяк не може заробити. Коли у 2008 році грюкнула світова фінансова криза, ця інтонація знову стала зрозумілою. Електросвінг — не туга за «добрими старими часами», бо добрими вони не були. Він пам'ятає, як люди вміли радіти всупереч усьому.

Ця музика дає дозвіл на гру. Вона кличе вбратися, надіти капелюх чи сукню в горошок, трохи побути персонажем фільму, якого ніколи не знімали. На британських вечірках електросвінгу публіка справді приходить у вінтажному вбранні й танцює, як у старих хроніках. Її ставлять, коли треба струсити із себе сірий тиждень, коли збираються друзі чи коли хочеться відчути, що елегантність і дурість чудово уживаються в одному тілі. У ній багато підморгування: усі розуміють, що це маскарад, і саме тому він такий щирий.

Лінц, Париж, Амстердам: свінг повертається через семплер

Одним із перших на цей шлях став Marcus Füreder з австрійського Лінца, відомий як Parov Stelar. Діджей і продюсер, він ще у 2004 році випустив альбом Rough Cuts і показав, що старий джазовий запис може качати на клубному темпі. Свою музику він видавав на власному лейблі Etage Noir. У Парижі гурт Caravan Palace схрестив хаус із хот-клубним джазом Django Reinhardt — циганського гітариста, який у 30-х винайшов у Франції власний свінг. Серед своїх впливів гурт називає і Reinhardt, і Daft Punk. Після року концертів Францією і виступу на фестивалі імені Reinhardt у 2007-му їх підписав паризький лейбл Wagram, а в жовтні 2008-го вийшов дебютний альбом.

Ґрунт готували давно. Ще в 90-х нідерландський проєкт Doop робив хаус із чарльстоном, а манчестерський діджей Mr. Scruff у 1999-му випустив «Get a Move On!» на основі старого джазу. Тим часом в Амстердамі продюсери David Schreurs, Jan van Wieringen і Vincent Degiorgio написали пісню «Back It Up» і покликали записати демо співачку Caroline van der Leeuw. Так з'явилася Caro Emerald. Жоден лейбл проєкт не взяв, тож Schreurs заснував власний — Grandmono.

Проти безликого клубу: що рухало сценою

У середині 2000-х клуби Європи гриміли електро-хаусом і голландським хаусом: потужно, різко, з синтезаторами, що ріжуть вуха, але часто без обличчя і без пісні. Електросвінг повернув на танцпол людське: голос, мелодію, мідь, жарт. Серб Marko Milićević, він же Gramophonedzie, пояснював, що аранжування свінгової пісні 30-х у секвенсорі виявляється тим самим, що й у сучасного танцювального треку. Тобто нічого не треба було вигадувати — лише нагадати, що свінг і був поп-музикою свого часу. Цій сцені було байдуже до індустрії: власні лейбли, ноутбук, стос старих платівок і впевненість, що на це підуть люди.

Шипіння шелаку під рівну бочку

Основа треку — коротка петля: рифф духових, удар малого барабана з біг-бенду, одна вокальна фраза, яку повторюють, доки вона не застрягне в голові. Під неї йде густий клубний бас і пряма бочка, а вся хитрість у тому, щоб примирити свінговий, «кульгавий» ритм старого оркестру з рівним хаусним кроком. Тріск старого запису часто навмисно лишають: він тут як патина на бронзі. На сцені все оживає. Parov Stelar з 2005 року виступає з живим бендом, а в Caravan Palace грають скрипка, кларнет і гітара, і співачка Zoé Colotis переходить на скет, ніби її перенесли з паризького кабаре прямо на фестиваль.

Від реклами мартіні до мультяшних котів

Дуже швидко стиль вийшов далеко за межі клубів. Пісню Caro Emerald «A Night Like This» уперше показали в рекламі Martini, а її дебютний альбом тримався на першому місці в Нідерландах 30 тижнів — довше, ніж Thriller Michael Jackson. «Why Don't You» від Gramophonedzie у 2010-му дійшов до дванадцятого місця британського чарту. У 2013-му «Booty Swing» Parov Stelar прозвучав у рекламі лас-вегаського готелю Cosmopolitan і познайомив з електросвінгом Америку. А кліп Caravan Palace «Lone Digger» 2015 року з мультяшними котами зробив гурт улюбленцем інтернету. Пізніше з'явилися гібриди — swing hop і swing 'n' bass, а естетика перейшла в незалежну анімацію. Та головне, мабуть, інше: багато хто після електросвінгу вперше дістав платівки Benny Goodman і Ella Fitzgerald.

З чого почати слухати

Почніть з дебютного альбому Caravan Palace 2008 року: «Jolie Coquine» одразу пояснює, як Django Reinhardt міг би звучати в одному клубі з Daft Punk. Далі — The Princess Parov Stelar 2012 року, де є «Booty Swing»: це темніший, глибший клубний бік стилю, з хаусним пульсом і мідними спалахами. Deleted Scenes from the Cutting Room Floor Caro Emerald 2010 року менш електронний: це джаз-поп на хіп-хоповому біті, схожий на саундтрек до вигаданого нуару.

І наостанок — «Why Don't You» Gramophonedzie. Milićević зробив його, бо його дівчина обожнювала Peggy Lee і вмовила перетворити її пісню на клубний трек. Послухайте його, а потім поставте оригінал 1942 року, записаний Peggy Lee з оркестром кларнетиста Benny Goodman, якого називали королем свінгу. Між цими двома записами — вся історія стилю.