Вінілові платівки Bryan Ferry

Браян Феррі народився 26 вересня 1945 року у Вашингтоні, графство Тайн-енд-Вір, і сольна кар’єра в нього почалася паралельно з роботою в Roxy Music, а не після неї. Це важлива деталь: перші сольні платівки виходили тоді, коли гурт ще був чинним, і різниця між ними задумана. У Roxy Music він робив арт-рок, сольно — співав чуже.

Як змінювалося звучання

Головна лінія в його сольній роботі — кавери. «Let’s Stick Together» 1976 року й «Taxi» 1993-го зібрані переважно з чужих пісень, і це не заповнення пауз, а метод: він бере відомий матеріал і переспівує його своєю манерою, з підкресленою відстороненістю замість емоції.

«In Your Mind» 1977 року, навпаки, майже цілком авторський. «Boys And Girls» 1985-го — його найуспішніша сольна платівка й найзаписаніша: там працювали найкращі студійні музиканти вісімдесятих, і продакшн там глянсовий до межі.

«As Time Goes By» 1999 року стоїть окремо від усього. Це збірка джазових стандартів тридцятих і сорокових років, записана з оркестром, без жодної спроби осучаснити матеріал. Той, хто прийшов за арт-роком, знайде тут зовсім інше.

Пізні «Olympia» 2010 року й «Avonmore» 2014-го повертають електроніку й сучасний продакшн, залишаючи ту саму манеру співу.

Що шукати на вінілі

Перед покупкою корисно розділити каталог на три частини, бо вісім позицій виглядають однорідними тільки на перший погляд.

Авторські альбоми — «In Your Mind» і «Boys And Girls», обидва на 180 грамах у перевиданнях. «Boys And Girls» тут найцікавіший: ремастеринг і різання лаку робили в Abbey Road, лак різав Френк Аркрайт, мастеринг — Боб Людвіґ, а оригінал зводив Боб Клірмаунтін у Power Station. Ланцюжок імен для платівки вісімдесятих майже ідеальний, і чути це на верхах.

Каверні платівки — «Let’s Stick Together», «Taxi» на жовтому вініли до Дня музичного магазину і «As Time Goes By» на медово-золотому лімітованому тиражі. Останній, до речі, напівпрозорий, хоча в картці вказано просто золотий; мастеринг там теж Боб Людвіґ, пресували на GZ Media.

І третя частина — збірки: «Retrospective» і концертні або пізні речі, «Olympia» на червоному, «Avonmore» подвійником на білому.

Дві позиції варто уточнити окремо. «Let’s Stick Together» — не студійний альбом у звичному сенсі, а збірка записів 1973—1976 років із лондонських студій AIR та Island. Наш тираж ремастерований і різаний з оригінальних чвертьдюймових стрічок в Abbey Road, лак робив Френк Аркрайт, друкували на Optimal Media. Формулювання «різано зі стрічки» тут не рекламне: воно означає, що джерелом був аналоговий оригінал, а не цифрова копія.

«Avonmore» у нас іде подвійником на білому вініли, і це частина розширеного видання: крім самого альбому там друга платівка з чотирма реміксами, зробленими спеціально для цього релізу. Мастеринг робили в Gateway Mastering, лак різали в Abbey Road. Тобто подвійність тут не через довжину альбому, а через додатковий матеріал.

З чого почати

Якщо ви приходите за впізнаваним звучанням вісімдесятих, беріть «Boys And Girls»: найкраще зведення й найкраще перевидання в наборі.

Тим, кого цікавить він як інтерпретатор чужого, підійде «Let’s Stick Together». Поруч на полиці стоять сусіди по Pop Rock.

А слухачам, які прийшли за арт-роком і Roxy Music, сольний Феррі дасть менше очікуваного — їм краще дивитися ширше, у New Wave, де лежить контекст, з якого він вийшов.