Trance & Acid Trance ⁰

Франкфурт, початок 90-х. Клуб Dorian Gray працює просто в терміналі аеропорту, і о четвертій ранку з колонок повільно, як світанок, піднімається мелодія. Від машин такого не чекали. Чиказький хаус кликав танцювати, детройтське техно звучало холодно й по-заводському, а тут електроніка раптом почала мріяти вголос. Транс став першим стилем, де драм-машина й синтезатор не просто тримали ритм, а довго й терпляче вели людину туди, де перехоплює подих.

Цікаво, що один із перших його гімнів народився майже випадково: автор тексту вважав його безглуздим і соромився результату.

Розчинитися в натовпі: про що транс

Транс про мить, коли ти перестаєш бути окремою людиною. Повтор у ньому не набридає, а заколисує, як стукіт коліс нічного потяга. За кілька хвилин ти вже не рахуєш такти, ти в них живеш. Тому це музика стану, а не пісень: вона не розповідає про кохання чи розлуку, вона дає відчути, що світ більший за тебе і в ньому можна безпечно загубитися.

Водночас у класичному трансі завжди є світлий смуток. Мелодії тут часто мінорні й тягнуться до чогось недосяжного, тож ейфорія приходить разом із тугою, а не замість неї. Тому люди й упізнають у ньому себе: кожен знає, як це — чекати, сподіватися і нарешті видихнути. Брейкдаун, коли бочка зникає і лишаються тільки струнні та луна, звучить як затриманий подих перед поверненням ритму. Транс ставлять, коли хочеться втекти, нікуди не їдучи: вночі за кермом, у навушниках на світанку або в залі, де всі заплющили очі.

Країна, що знову зшивалася докупи

У листопаді 1989-го впала Берлінська стіна, і місту дісталися нікому не потрібні склади, бункери й підвали. Це були ідеальні місця для вечірок до ранку. Того ж літа діджей Dr. Motte провів Курфюрстендаммом маленьку ходу Love Parade, яка згодом виросла у свято на сотні тисяч людей. У грудні 1990-го наступник державного лейбла НДР Amiga за порадою Mark Reeder заснував електронний лейбл MFS — Masterminded For Success. Reeder, англійський музикант і продюсер, жив у Берліні з кінця 70-х і мріяв про мелодійне, світле техно. Втілив цю мрію Cosmic Baby, тобто Harald Blüchel, піаніст із консерваторською освітою.

Франкфурт — місто банків і найбільшого аеропорту країни — жив інакше. У клубах Dorian Gray та Omen грав Sven Väth, діджей, який привозив із мандрівок до індійського Гоа спогади про пляжні вечірки, де музику підбирали так, щоб ввести людей у транс. У 1991-му він разом із Heinz Roth і Matthias Hoffmann заснував лейбл Eye Q, а 1992-го — жорсткіший Harthouse. Стиль виріс із двох різних характерів однієї країни.

Сум Детройта, кислота Чикаго, космос Берліна

Наприкінці 80-х ейсід-хаус перетворювався на гонку, де треки ставали дедалі швидшими й злішими. Хотілося музики, яка не лише б'є, а й веде. Нові продюсери взяли від детройтського техно Juan Atkins і Derrick May його космічну меланхолію. Від чиказького ейсід-хаусу — Roland TB-303: цю басову коробочку задумували як акомпанемент для гітаристів, у продажах вона провалилася, а потім виявилося, що вона вміє хлюпати й вити. Від берлінської школи 70-х, Tangerine Dream і Klaus Schulze, — нескінченні секвенсорні візерунки. Слава тут мало кого цікавила: псевдоніми, білі етикетки, сингли без облич. Італійський естрадний співак Giuseppe Chierchia, відомий як Pino D'Angiò, записав вокал для The Age of Love і попросив продюсера Bruno Sanchioni не ставити на платівці свого імені: результат здавався йому жахливим.

Бочка, кислота і мелодія шарами

Звучання трансу випливає з бажання гіпнотизувати. Внизу рівна бочка «чотири в такт», як серцебиття, на яке можна покластися. Над нею басова лінія, а в ейсід-трансі ще й TB-303. Він звивається й скрипить, поки музикант крутить фільтр, і звук то глухне, то розкривається, ніби хтось відчиняє двері в гучну кімнату. Мелодія наростає шарами: арпеджіо, пади, струнні, і кожні кілька тактів додається щось нове. Голос тут радше луна: кілька фраз пливуть над міксом. Кельнський дует Hardfloor, Oliver Bondzio і Ramon Zenker, запускав до шести TB-303 одночасно. Їхній «Acperience 1» закріпив канон: довгий брейкдаун, дріб малого барабана, що дедалі прискорюється, і вибух на поверненні.

Від Гоа до стадіонів

Молодість класичного трансу була короткою, зате він дав початок цілій родині. Гоанські спогади мандрівників переросли в Goa і психоделічний транс. Мрійлива гілка, Balearic і dream house, подарувала «Café del Mar» проєкту Energy 52, де грав той самий Cosmic Baby, а згодом і «Children» Robert Miles. Paul van Dyk, з яким Cosmic Baby мав дует The Visions of Shiva, повів стиль у довгий і піднесений прогресив-транс. Hard house, tech trance і британський hardcore забрали собі швидкість. А ATB, тобто André Tanneberger, 1999 року вивів «9 PM (Till I Come)» на перше місце британського чарту, і музика підвалів і терміналів стала звуком великих сцен.

З чого почати слухати

Почніть із «Tripomatic Fairytales 2001» (1993) — альбому франкфуртського дуету Jam & Spoon, тобто Jam El Mar і Mark Spoon. Тут чути, як транс уже переростає клуб і стає кіномандрівкою. Обов'язково знайдіть їхній ремікс «Watch Out for Stella» на The Age of Love: британський лейбл React видав його 1992 року, і він затьмарив оригінал. Далі поставте «Accident in Paradise» (1992) — дебют Sven Väth, де ембієнт і транс перетікають одне в одне, як ніч у ранок.

Світлий берлінський бік стилю — це «Stellar Supreme» (1992) Cosmic Baby: класичну освіту автора чути в кожному переплетенні арпеджіо. Чисту кислоту без компромісів дає «TB Resuscitation» Hardfloor, де кілька TB-303 сперечаються між собою над бочкою, яка не дає зупинитися. Слухайте від першої до останньої доріжки: транс розкривається, тільки коли даєш йому час.