Detroit Techno ²

Уявіть місто, яке колись дало світу конвеєр і Motown, а на початку вісімдесятих стоїть із вибитими вікнами заводів. Саме тут, у Детройті, троє чорношкірих підлітків із передмістя вирішили, що майбутнє не скасували, його просто треба написати самим. З дешевих японських драм-машин, синтезаторів і фанку вони склали музику, якої ще не було: машинну, швидку, майже без слів. Згодом її назвуть techno, і вона перевернула танцмайданчики від Берліна до Києва.

Детройт-техно цікаве не тим, що воно перше. Воно звучить як сон про інше життя, який сниться посеред руїн. Тому його досі ставлять і о третій ночі в клубі, і вдома, коли треба подумати.

Меланхолія машин: про що насправді мовчить детройтське техно

Детройт-техно майже інструментальне, але воно аж ніяк не німе. Воно про самотність людини серед техніки і водночас про надію, що техніка може її звільнити. Холодний біт і теплі, трохи сумні струнні з синтезатора йдуть разом: тіло танцює, а голова пливе десь над порожніми вулицями. Ця суміш смутку й ейфорії і є його голосом. Її впізнає кожен, хто колись їхав нічним містом і відчував водночас втому і дивну легкість.

У цій музиці багато мрії про космос, роботів і майбутнє, але це не втеча, а спосіб вистояти. Для молодого чорношкірого хлопця з Детройта вісімдесятих уявити себе частиною високотехнологічного завтра було сміливим вчинком. Техно казало слухачеві: ти не відходи старої індустрії, ти той, хто будує нову. Тому його ставлять, коли хочеться зібратися, рухатися вперед і не озиратися.

Белвіль, закриті заводи й нічне радіо

Головні герої історії — Juan Atkins, Derrick May і Kevin Saunderson. Вони познайомилися в школі в Белвілі, передмісті Детройта, і їх досі називають Belleville Three. Навколо них лежало місто, яке автомобільна криза й втеча білого середнього класу у передмістя лишили з безробіттям і порожніми кварталами. За кілька десятиліть Детройт втратив сотні тисяч мешканців. Паралельно японські Roland випускали драм-машини TR-808 і TR-909, які на вторинному ринку коштували копійки, тож майбутнє можна було купити в ломбарді.

Важливу роль зіграв нічний радіодиджей The Electrifyin' Mojo. В його ефірі поруч звучали Kraftwerk, Prince, Parliament і новий синтипоп, і жодних жанрових кордонів він не визнавав. Atkins на початку вісімдесятих разом із ветераном В'єтнаму Richard Davis створив дует Cybotron, і їхні треки «Clear» і «Techno City» вже мали майбутню формулу. Саме слово Atkins знайшов у книжці футуролога Alvin Toffler «The Third Wave», де йшлося про «техно-бунтарів». Уже у 1985-му він запустив власний лейбл Metroplex, і так почалося техно як окрема музика.

Kraftwerk і фанк в одному ліфті

Детройтці не хотіли грати ні глянцевий поп, ні ностальгічний соул батьків. Їх вабила холодна точність німецьких Kraftwerk, піонерів електронної музики з Дюссельдорфа, і пульсація диско-продюсера Giorgio Moroder. Але кров у них була фанкова: від George Clinton і його Parliament-Funkadelic. Derrick May часто пояснював техно як Kraftwerk і Clinton, що застрягли в одному ліфті. З Чикаго, куди May їздив на вечірки, долетів хаус і його прямий біт на кожну долю. Незалежність була принципом: Atkins мав Metroplex, May — Transmat, Saunderson — KMS. Вони самі друкували платівки й продавали їх із багажника, бо індустрія на них не чекала.

Звук, зібраний із дешевих машин і великих мрій

Звучання виросло з обмежень. Драм-машина відбиває рівний, жорсткий ритм, а поверх нього синкопи й перкусія, яких навчив фанк. Аналогові секвенсори крутять короткі фрази, що повторюються і повільно змінюються, ніби механізм дихає. Над ними пливуть синтетичні струнні й акорди, від яких щемить. Голос, якщо він є, звучить як голос робота або оголошення в порожньому вокзалі. Продакшн домашній, трохи сирий, і саме ця сирість робить машину живою. «Strings of Life», яку May випустив як Rhythim Is Rhythim, будується на скаженому піаніно й струнних і досі звучить як вибух світла.

Від Детройта до Берліна і назад

У 1988 році британський лейбл 10 Records видав збірку «Techno! The New Dance Sound of Detroit», і назва жанру закріпилася. Inner City, проєкт Saunderson з вокалісткою Paris Grey, з піснями «Big Fun» і «Good Life» потрапили в британські чарти. Англія переживала рейв-бум, і там детройтську меланхолію підхопили гурти на кшталт Orbital, які додали до неї власну пісенність. У дев'яностих колектив Underground Resistance з Jeff Mills і Mike Banks зробив звук жорсткішим і політичнішим. Берлінський клуб Tresor, що відкрився в підвалі після падіння Стіни, став для детройтців другим домом. Звідси виросли мінімал, індастріал-техно, транс, IDM і ембієнт-техно. А нічна міська туга, яку чуємо, скажімо, у Burial, досі має щось від тих перших детройтських треків.

З чого почати слухати

Почніть із «Enter» гурту Cybotron 1983 року: тут ще багато електро й синтипопу, але «Techno City» вже показує місто майбутнього. Далі збірка «Techno! The New Dance Sound of Detroit», знімок моменту, коли стиль отримав ім'я. Після неї Derrick May і його «Innovator», де зібрані треки Rhythim Is Rhythim, зокрема «Strings of Life».

Щоб почути, як ця музика вміє бути піснею, поставте «Paradise» від Inner City. А тоді поверніться до витоків з «Deep Space» Juan Atkins під іменем Model 500: зріле, глибоке техно людини, яка все це почала.