UK Hardcore & Freeform ⁰

Британський рейв, 1998 рік. Ті самі пришвидшені жіночі голоси, ті самі фортепіанні рифи і ще одна пісня про кохання, здається, тисячна за сезон. Аж раптом посеред цього солодкого сиропу діджей ставить платівку, де замість голосу виє сирена, гуде орган, а під ними, наче змія, звивається кислотна лінія Roland TB-303. Так звучала «The Warning» Sharkey & Eclipse. Саме так звучав момент, коли британський хардкор вирішив подорослішати.

UK hardcore і freeform розповідають, як сцена, яку вже встигли списати як дитячу забавку, знайшла в собі темряву, космос і швидкість. Від ейфорії вона не відмовилася. Вона зробила її чеснішою.

Ейфорія без цукру: про що ця музика

Happy hardcore видавав щастя готовим, у пакунку з милою мелодією і рядком про вічну любов. Фріформ каже інше: щастя на танцполі треба вибороти. Воно приходить не з приспіву, а з напруги, що наростає кілька хвилин поспіль. Кислотна лінія закручується дедалі тугіше, аж поки брейк не відпускає тебе в довгий трансовий пад, наче в невагомість. Це музика про ту мить, коли втома зникає і тіло стає легшим за звук.

Слів тут майже немає, і це свідомий вибір. Ніхто не підказує, що вам відчувати. Сирени, органи й акорди, схожі на саундтрек до фантастичного фільму, лишають місце для вашої власної історії. Цю музику ставлять не фоном, а тоді, коли треба вигнати з голови важкий тиждень, пролетіти крізь ніч на швидкості під двісті ударів на хвилину чи просто згадати, що ти живий. Людям, які виросли на рейвах і перестали вірити в рожеві пісеньки, вона дала дорослу версію тієї самої радості: темнішу, дивнішу, але свою.

Британія перед міленіумом: звідки все взялося

У середині 90-х британський хардкор із нелегальних польових рейвів переїхав у великі ліцензовані зали. Частково до цього підштовхнув Criminal Justice and Public Order Act 1994 року, який узявся за рейви, а заразом хардкор став масовим продуктом. Одним із його облич був DJ Sharkey, уродженець Плімута. З 1993-го він працював MC на хардкор-рейвах, а 1995-го разом із DJ Hixxy випустив «Toy Town», один із головних гімнів happy hardcore. Після цього обох підписав лейбл React, і вони запустили Bonkers, серію збірок-міксів, яка стала найпродаванішою в історії хардкору.

Тож бунт почався зсередини. Приблизно 1998 року Sharkey зійшовся з молодим діджеєм Kevin Energy, і навколо них виріс Nu Energy Collective: лейбл і водночас братство продюсерів, які схрещували хардкор із hard trance. Тим часом у Глазго працював Scott Brown. Він вивчав фізику, витрачав студентські гроші на синтезатори, а 1994-го заснував Evolution Records і почав привозити до Британії жорсткіший бельгійський і нідерландський звук. Його трек «Elysium», що вийшов наприкінці 90-х, проклав дорогу відродженню UK hardcore на початку 2000-х.

Прибрати «сир»: проти чого повстав фріформ

Kevin Energy згадував, що фріформ з’явився, коли ринок затопили пісні про кохання, одна за одною. Тоді продюсери на кшталт Sharkey, Billy Bunter, Helix і він сам вирішили прибрати з музики «сир». Спершу новий звук називали trancecore, але ця назва не прижилася. Перемогло слово, яке запропонував Sharkey: freeform, тобто вільна форма. Воно точно описує задум: жодних обов’язкових куплетів і кліше, трек може йти туди, куди його веде звук. Повернулося й відчуття старого рейву, що діджей і танцпол рівні. Саме на цьому трималася вечірка Freeformation, яку Sharkey і Kevin Energy заснували в Лондоні 2003 року.

Сирени, орган і 303: як звучить свобода

Фріформ узяв у кожного зі своїх батьків найгостріше. Від acid house, що народився в Чикаго в середині 80-х, йому дісталася Roland TB-303, маленька басова коробка, яка вміє квакати, пищати й пиляти. Від trance дісталася архітектура: довгі наростання, брейки з розлогими падами, відчуття польоту. Від happy hardcore дісталися шалений темп і пряма, незламна бочка на 4/4, уже без брейкбітів. Темп тримається між 150 і 200 BPM, а продакшн щільний і відверто синтетичний. Частина продюсерів, як-от Kevin Energy і K-Complex, прийшла з hard trance і hard house, тому ранні треки майже зовсім обходилися без вокалу. У «The Warning» усе це чути з перших тактів: орган, сирени, кислотні пади й перекотистий бас під гупаючою бочкою. Виходить темно, майже оркестрово і дуже фізично.

Від Плімута до Окленда: що було далі

Фріформ став однією з головних сил, які повернули британському хардкору життя на початку 2000-х. Його ставив навіть John Peel, легендарний британський радіоведучий, у чиїх ефірах звучало все від панку до регі. «The Warning» прозвучала в його шоу вже в лютому 1999-го. Далі стиль розгалузився: мелодійний UK freeform лишився ближчим до хардкору, NuNRG став технологічнішим, а у Фінляндії виріс свій фріформ. Звук прижився в Австралії, а вечірки Freeformation дісталися навіть Окленда. Сам UK hardcore пішов шляхом Scott Brown і Bonkers: став жорсткішим, але зберіг віру, що на танцполі можна знову стати вільним.

З чого почати слухати

Почніть зі збірки Bonkers 5: Anarchy in the Universe. Там поруч стоять «The Warning» і легша, пружніша «Mind Launch» Sharkey & Eclipse, і добре чути, як сцена переходить від щасливого хардкору до вільної форми. Далі поставте Future Progression, альбом Scott Brown 1999 року. Він вийшов саме тоді, коли Brown зі своїм шотландським пружним звуком і нідерландською жорсткістю готував ґрунт для відродження UK hardcore.

Щоб відчути фріформ на довгій дистанції, увімкніть 200% Nu Energy, мікс Kevin Energy і Sharkey 2002 року. Він поступово розганяє темп від hard dance до фріформу й хардкору, і ви почуєте ту саму висхідну дугу, заради якої люди ходили на ці вечірки. Наостанок залиште Freeformation: Wise Up... Get Stupid! 2007 року. Це звук лондонської ночі, яку двоє друзів влаштовували, щоб повернути в рейв веселощі.