Goa & Psytrance ⁰

Уявіть пляж Анджуна на заході Індії, ніч повного місяця, пальми й флуоресцентні полотна на бамбукових жердинах. Музика не зупиняється до сходу сонця. У ній немає співака, приспіву чи імені на афіші, але є пульс, що б’є, як серце після довгого бігу, і мелодії, що закручуються спіраллю. Гоа-транс з’явився не в студії й не в клубі, а на конкретному шматку узбережжя, серед людей, які приїхали туди шукати себе. Згодом із нього виріс псайтранс, і ця пляжна вечірка перебралася на фестивальні поля по всьому світу.

Танець як медитація: розчинитися, щоб знайти себе

Goa Gil, американський хіпі, якого називають батьком жанру, казав, що танець для нього є активною формою медитації, а транс-вечірка повертає давній племінний ритуал у сучасне життя. У цьому душа стилю. Ця музика не про кохання, бунт чи гроші. Вона про стан, коли зникає межа між тобою, натовпом і небом. Кілька годин того самого пульсу вимикають внутрішній монолог, і людина нарешті перестає себе контролювати й оцінювати.

Тому в псайтрансі так багато космосу, індійських богів, прибульців і шаманів. Це мова для досвіду, який буденними словами не опишеш. Слухачеві ця музика каже, що він частина чогось більшого, а ніч має сенс, якщо дотанцювати її до світанку. Її ставлять, коли хочеться втекти від розкладу або пройти крізь втому й вийти з того боку оновленим. Люди впізнають у ній себе, бо кожен хоч раз хотів вийти за межі власної голови. Тут на це є дозвіл і поруч є однодумці.

Від стежки хіпі до касет під пальмами

Наприкінці 60-х західна молодь вирушила «стежкою хіпі» до Азії. Гоа, колишня португальська колонія з м’якшими звичаями й дешевим життям, став для неї зимовим домом. Гілберт Леві, майбутній Goa Gil, виріс у Каліфорнії поруч зі сценою ацид-року. Коли він відчув, що сан-франциська сцена розвалюється, то 1969 року поїхав через Амстердам до Індії. Там він став садху, мандрівним аскетом, а щозими повертався на пляжі, де біля вогнищ грали на гітарах, барабанах і флейтах. Згодом хтось привіз апаратуру, і ночами там лунали електричні джеми та записаний рок.

Злам стався близько 1983 року. Французьким діджеям Fred Disko і Laurent набридли рок і реггі, і вони почали ставити європейську електроніку: EBM, індастріал, нью-біт, синті-поп. Платівки в тропічній спеці й пилюці жолобилися, тому сцена жила на касетах, а пізніше на цифрових DAT-стрічках. Laurent вирізав із треків вокал, подовжував ритмічні частини й будував із цього історію на цілу ніч. А європейці, повертаючись додому, почали писати музику спеціально для цих пляжів. Трек закінчували в Лондоні восени, а взимку його перевіряли на танцполі в Гоа.

Без зірок, без слів, без індустрії

Гоа-сцена від початку трималася осторонь музичного бізнесу. Записи переписували з касети на касету, діджеї ревниво берегли ексклюзиви, а ім’я автора часто ніхто не знав. Слова здавалися зайвими: вони прив’язують до конкретної історії, а ця музика мала відкривати простір. Хіпі, які втекли від західної кар’єри й споживання, дійшли до свободи через техніку, і синтезатор став для них новим ситаром. Коли жанр нарешті вийшов на платівки, його видавали ентузіасти. Youth, тобто Мартін Гловер, басист пост-панкового гурту Killing Joke і співавтор The Orb, після поїздки до Гоа 1993 року заснував лондонський лейбл Dragonfly Records. Серед засновників лейблу TIP Records був Raja Ram, колишній флейтист психоделічного рок-гурту Quintessence. У ньому одному поєдналися ацид-рок 60-х і нова електроніка.

Звук, що закручується спіраллю

У гоа все працює на гіпноз. Бочка рівно б’є на кожну долю, а між ударами котиться бас дрібними нотами. Він штовхає вперед, як хвиля. Зверху булькоче кислотна лінія Roland TB-303, спадок ацид-хаусу, а поверх неї лягають шари мелодій у східних ладах, тож музика звучить водночас тривожно й блаженно. Треки тривають вісім-десять хвилин і ростуть не куплетами, а нашаруваннями: вступає нова лінія, фільтр поволі відкривається, звук перелітає з одного вуха в інше. Замість співу звучать фрази з фантастичних фільмів і лекцій про свідомість.

Від пляжу до фестивальних полів

У 90-х естетику гоа розвезли по світу європейські та ізраїльські мандрівники, і в Ізраїлі вона прижилася особливо міцно. Звідти прийшли Astral Projection, тель-авівський дует Аві Ніссіма й Ліора Перлмуттера, зі святковими мелодійними гімнами, а згодом Infected Mushroom із Хайфи. Вони зробили звук щільнішим, різкішим і додали в нього рокову енергію. Наприкінці десятиліття гоа перетворився на псайтранс із безліччю гілок: напористий ізраїльський full-on, темний швидкий dark psy, мінімалістичний прогресив, божевільний фінський suomisaundi. Simon Posford, відомий як Hallucinogen, разом із Raja Ram заснував Shpongle й показав, що ця психоделія може бути повільною. А пляжний дух переїхав на опен-ейри на кшталт португальського Boom, де досі танцюють до сходу сонця.

З чого почати слухати

Почніть із Twisted (1995) Hallucinogen. Це дебют Саймона Посфорда на Dragonfly, який вважають одним із найвпливовіших альбомів жанру, а його перший трек LSD досі звучить як підручник гоа. Далі послухайте Trust in Trance (1996) Astral Projection з гімном Mahadeva: там мелодія піднімається до відверто сонячної ейфорії. Щоб почути, як жанр став казкою, поставте The Mystery of the Yeti (1996). Цей концептуальний альбом задумав Raja Ram, а записав разом із Посфордом і учасниками Total Eclipse. The Gathering (1999) Infected Mushroom ловить мить, коли гоа стає псайтрансом: швидшим, щільнішим і з ізраїльським напором.

А потім увімкніть Acid Boom від Goa Gil, людини, з якої все почалося. Уявіть, що до світанку ще кілька годин і пісок під ногами досі теплий.