Rave ¹

1991 рік, склад на околиці міста, працює стробоскоп. Раптом із колонок виривається звук, схожий на пилосос, що ніби набрав повітря й заревів тремтячим хором. Ніхто не знав, як його назвати, але тисячі рук піднялися одночасно. Так звучав рейв. Танцювальна музика перестала бути клубним фоном і почала бити по нервах, і таку ніч потім пам’ятаєш тілом.

Рейв називають панком електроніки. Це короткі гімни на дванадцятидюймових платівках, які за кілька днів збирали на дешевих синтезаторах люди без імен і облич. Бельгійці, голландці, німці, ньюйоркці й британці пересилали треки одне одному, і за два-три роки ця гарячка встигла породити половину жорсткої електроніки.

Про що рейв: ти не сам, і можна втратити голову

У рейві майже немає слів, але одну просту річ він каже дуже чітко: ти не сам. Під нього не танцювали парами й не красувалися. Тисячі людей стояли обличчям до колонок і відчували, як той самий удар проходить крізь усіх. Це покоління виросло серед безробіття Британії кінця тетчерівської епохи, біля решток Берлінської стіни, у сірих індустріальних містечках Бельгії. На кілька годин рейв звільняв їх від усього, що визначало їхній день: роботи, класу, акценту, майбутнього, якого не було видно.

Водночас у рейві багато тривоги. Сирени, ревучі синтезатори й прискорений пульс звучать як ейфорія на межі паніки, як свято, що пам’ятає про сірий ранок за дверима. Цю музику ставлять, коли хочеться не розслабитися, а вибухнути: перед виходом із дому, у нічній дорозі, коли енергії більше, ніж місця для неї. Люди впізнають у ній себе, бо так звучить вік, коли все відчуваєш на повну гучність.

Гент, Роттердам і Берлін після стіни

Рейв склався одразу в кількох країнах. У Бельгії кінця 80-х уже грали New Beat — повільну, важку й похмуру клубну музику. За легендою, вона з’явилася, коли діджеї стали крутити платівки EBM на зниженій швидкості. З цієї сцени вийшли Патрік Де Меєр та Олів’є Аббелос, дует T99. У Генті працював лейбл R&S Records, який заснував Ренат Ванде­папелієре, і він став головним вузлом нового звуку. З Чикаго тим часом прийшов Acid House з квакаючим басом Roland TB-303, а Британія вже пережила своє «друге літо кохання» з нелегальними вечірками в полях і ангарах.

Німеччина додала простору. Після падіння стіни у Східному Берліні залишилося багато порожніх будівель, і техно оселилося в підвалах та колишніх електростанціях. У 1991-му в сховищі колишнього універмагу відкрився клуб Tresor. Між Франкфуртом, Роттердамом, Гентом і Лондоном виросла швидша, агресивніша й мелодійніша гілка техно, яку назвали hardcore або просто рейвом.

Без зірок, дрес-коду й поваги до індустрії

Рейв став відповіддю на глянцеву клубну культуру 80-х із фейс-контролем і поп-зірками на обкладинках. Тут зірок не було: продюсери ховалися за абревіатурами й міняли псевдоніми з кожною платівкою, а головним героєм ночі був натовп. Важило не те, хто автор, а те, чи спрацює трек о четвертій ранку. Маленькі тиражі й крихітні магазини давали шанс будь-кому із семплером. Сцена навіть сперечалася платівками: голландці L.A. Style випустили «James Brown Is Dead», а Holy Noise відповіли їм треком «James Brown Is Still Alive». Індустрія спершу кривилася, а потім помітила, що музика, яку поліція розганяла в полях, піднімається в хіт-паради.

Пилосос, сирена й мелодія на три ноти

Звук рейву виріс із апаратної диверсії. У синтезаторі Roland Alpha Juno був заводський пресет із красномовною назвою «What the». Ньюйоркці Джоуі Белтрам і Mundo Muzique під ім’ям Second Phase засемплювали й перекрутили його в треку «Mentasm», який 1991 року вийшов на R&S. Так народився «гувер», гудючий рев, що ковзає по висоті. Того ж року голландський дует Human Resource, тобто Йохан ван Бек і Роберт Маху, збудував на ньому «Dominator», і звук розлетівся Європою. До гувера додавали швидку бочку, рвані брейки, сирени, оркестрові стаби, прискорені чужі голоси й мелодію, яку можна проспівати хором. Продакшн навмисно грубий, без жодного лоску, і саме тому чесний.

Куди розлетілися уламки

У чистому вигляді рейв протримався недовго, зате розпався на цілий всесвіт. У Британії до нього додали прискорені хіп-хопові брейки, і з’явився Breakbeat Hardcore. Коли ейфорія згасла, звук потемнішав до Darkcore, а звідти один крок до джанглу. У Роттердамі темп розігнали, бочку перевантажили до хрипу й отримали Gabber. Мандрівні саунд-системи на зразок Spiral Tribe повезли безкоштовні вечірки Європою, і з них виріс Freetekno. Берлінець Алек Емпайр з Atari Teenage Riot поєднав рейвовий шум із панківською люттю в Digital Hardcore. Гувер пережив їх усіх і досі звучить там, де треба попередити: зараз буде вибух.

З чого почати слухати

Почніть з альбому «Dominating the World» (1991) Human Resource. «Dominator» тут звучить як маніфест епохи, а решта треків показує голландську сцену до габберу. Далі слухайте «Children of Chaos» (1992) бельгійців T99: тут і гімн «Anasthasia» з важкими стабами, і ембієнтні епізоди, що видають коріння в New Beat. Щоб почути, звідки взявся гувер, увімкніть «Classics» Джоуі Белтрама. Це збірка R&S з його ранніми платівками, серед яких і «Mentasm».

І обов’язково послухайте «Experience» (1992) The Prodigy. Ліам Хаулетт, хлопець з Ессекса, грав тоді на рейвах і записувався для лондонського лейблу XL Recordings. У дебюті він зібрав усе: брейки, сирени, мультяшні семпли, піано-рифи, ейфорію й тривогу навпіл. Альбом звучить як найкраща ніч 1992 року, записана на плівку.