Darkcore & Darkstep ⁰

Кінець 1992 року, Англія. Ще вчора рейви гриміли піаніно і пискливими мультяшними голосами, під які незнайомці обіймалися до ранку. А тепер діджей ставить платівку, де той самий брейкбіт мчить, як погоня нічним провулком, синтезатор виє сиреною, а з динаміків чути голос, вирізаний з фільму жахів. Так з’явився darkcore. У цю мить рейв уперше подивився в дзеркало і побачив там утому, страх і понеділковий ранок.

У чистому вигляді darkcore прожив недовго, але з нього виріс jungle, яким ми його знаємо, а за ним і весь drum'n'bass. Наприкінці 90-х його дух повернувся як darkstep: жорсткіший, швидший, механічніший. Це музика, яка не боїться темряви і вчить у ній танцювати.

Свято закінчилося, а танець триває

Darkcore звучить так, як почуваєшся, коли ейфорія минула. Рейв-культура кінця 80-х обіцяла єднання, любов і нескінченні вихідні. Через кілька років багато хто побачив зворотний бік: виснаження, погані пігулки, тривогу, яка не минала до середи. Darkcore не засуджував і не читав моралей. Він просто перестав удавати, що все гаразд, і переклав цей стан на мову ритму.

Приспівів, що обіцяють щастя, тут немає. Натомість є відчуття, що за тобою стежать, а час тече то надто швидко, то в’язко, як у гарячці. Парадокс у тому, що під цю музику танцювали, і саме танець робив страх стерпним. Darkcore ставлять не для того, щоб утекти від темряви, а щоб пройти крізь неї на повній гучності. Люди впізнавали в ньому себе, бо він казав уголос те, що відчувала половина танцполу: свято не вічне, і це теж треба прожити.

Лондон у рецесії і студія, де вчився Goldie

Darkcore виріс у Британії, яку на початку 90-х накрила найважча за багато років економічна криза. Ціни росли, роботи бракувало, банки забирали будинки за борги: міхур благополуччя 80-х остаточно луснув. Нова музика жила на піратських радіостанціях, на касетах і в клубах, далеко від телевізора і хіт-парадів. Темний настрій на вулиці неминуче мав прорватися на танцпол.

Головною лабораторією став Reinforced Records, лейбл дуету 4hero (Dego і Marc Mac) з північного Лондона. Ще 1990 року 4hero випустили «Mr Kirk's Nightmare» з діалогом, у якому батькові повідомляють, що його син помер від передозування. У їхній студії набивав руку Goldie, графітист із Волсолла, який згодом стане обличчям drum'n'bass. Під ім’ям Rufige Kru він видав «Darkrider EP», а трек «Terminator» з його механічним «зсуванням» висоти звуку став гімном нового настрою. На початку 1993-го 4hero випустили «Journey From The Light», і журналіст Simon Reynolds, головний літописець британського рейву, написав, що якщо хтось і винайшов darkcore, то це 4hero. До людей цю музику доносили діджеї. Grooverider разом із Fabio вів вечірки Rage у лондонському клубі Heaven, де брейкбіт звучав на межі ще не названого жанру. Поруч грали Randall, Kenny Ken і Jumping Jack Frost, згодом один із засновників лейбла V Recordings.

Проти іграшкового рейву

До 1992 року хардкор потрапив у чарти, і найпомітнішими стали треки на семплах із дитячих телепередач, які тусовка презирливо називала toytown. Слідом набирав силу happy hardcore, солодкий і безтурботний. Darkcore став відповіддю і на цю попсу, і на сумнівні комерційні рейви, де людей обдирали на вході. Похмурість тут була не позою, а способом повернути музику туди, де її робили для своїх, а не для телеефіру. Ця відповідь швидко стала модою: до осені 1993-го хвиля наслідувачів розмила стиль, і сам Goldie звинувачував у цьому вторинних продюсерів з інших лейблів.

Брейкбіт, що розтягує час

Звучання darkcore народилося з того самого почуття тривоги. Основа — порізані на шматки фанкові барабанні брейки, зокрема знаменитий Amen break із пісні гурту The Winstons 1969 року. Продюсери розганяли їх і переставляли так, що ритм спотикався, наче серце після безсонної ночі. Нові на той час прийоми time-stretching і pitch-shifting дозволяли тягнути звук, не змінюючи висоти, або навпаки, і саме звідси моторошне відчуття, що час гнеться. Мінорні акорди, металевий скрегіт і «рвані» синтезатори прийшли з бельгійського техно, яке видавав лейбл R&S, зокрема з «Mentasm» ньюйоркця Joey Beltram. Зверху лягали голоси з фільмів жахів і шматки поп-пісень, які в новому контексті звучали як привиди. Так, «Ghosts of My Life» від Rufige Kru побудований на семплі пісні «Ghosts» англійського гурту Japan.

Від темряви до techstep і darkstep

Darkcore першим довів, що брейкбіт може бути не лише розвагою, а й мистецтвом про внутрішній стан, і цим відкрив шлях jungle. Goldie поступово пішов від темряви до світла: 1994 року заснував лейбл Metalheadz, а 1995-го випустив альбом «Timeless». Темна лінія тим часом не зникла. У середині 90-х вона переродилася в techstep, холодний науково-фантастичний звук Ed Rush, Optical і Dom & Roland. Наприкінці десятиліття в Європі та США з’явився darkstep: ще швидші розтерзані брейки, вібруючий бас Reese (названий на честь треку детройтського продюсера Kevin Saunderson) та індустріальні шуми. Цей бік жанру визначили британський дует Technical Itch і німець Panacea. Мостом між епохами став «Where's Jack the Ripper» Grooverider: гнітючий трек про лондонського вбивцю-привида, у якому жах 1993-го звучить уже в бронебійному продакшні кінця 90-х.

З чого почати слухати

Почни з прологу, альбому «In Rough Territory» від 4hero (1991), де весела рейвова енергія вже темніє по краях. Потім збірка «The Dark Side» лейблу React 1993 року: тут поруч стоять «Here Comes The Drumz» Doc Scott і «Terminator» від Goldie, тож можна почути darkcore в момент народження. Далі перестрибни на п’ять років уперед: «Mysteries of Funk» Grooverider (1998) показує, як ветеран Rage переплавив ту саму параною в похмурий, важкий drum'n'bass, а «Where's Jack the Ripper» звідти найкраще знайомить зі стилем. Завершуй альбомом «Industry» Dom & Roland, виданим 1998 року на Moving Shadow за участі Optical. Він дуже кінематографічний, і там чути, куди ця темрява рухалася далі.