Вінілові платівки Underworld

«Strawberry Hotel» — одинадцятий студійний альбом Underworld, і на сайті лейблу він прямо названий саме так: не «новий альбом», а порядковий номер у довгій дискографії. Реліз вийшов на подвійному вінілі, 180-грамовий, у розгорнутому конверті, і зведений на напівшвидкості — платівку різали на Abbey Road Studios, а не в рядовій пресувальній студії. Прикметно, що видання виходило хвилями: у Великій Британії 25 жовтня 2024-го, у решті Європи тижнем пізніше, а у США — тільки 24 січня 2025-го, майже через три місяці після британського релізу.

Як змінювалось звучання Underworld

За дискографією на Discogs Underworld існували ще до того гурту, який знають зараз: у 1988-му під тією ж назвою виходили «Underneath The Radar» і «Change The Weather» — це був звичайний для доби синті-поп-колектив, без жодного натяку на клубну електроніку. Перезаснування сталося у 1993-му, коли Карл Хайд і Рік Сміт запросили діджея Даррена Емерсона і випустили «Dubnobasswithmyheadman» (1994) — саме цей склад і заклав те звучання, яке потім розійшлося по «Second Toughest In The Infants» (1996) та «Beaucoup Fish» (1998), а сингл «Born Slippy» (1995) з альбому «трейнспоттінгової» доби зробив гурт відомим і поза клубною сценою. Емерсон покинув склад у 2000-му, і з тих пір Хайд і Сміт продовжують як дует, стабільно випускаючи альбоми: «A Hundred Days Off» (2002), і далі — аж до «Strawberry Hotel» (2024), одинадцятого за офіційним рахунком лейбла.

Що шукати на вінілі

Наше видання — 180-грамовий важкий вініл, розгорнутий конверт, зведений на напівшвидкості (half speed) інженером Майлзом Шоувеллом на Abbey Road Studios: він же і різав лаковий диск. У примітках Discogs окремо зазначено, що текст треку C10 «Ottavia» — переклад уривку з опери Монтеверді «Коронація Поппеї», і переклад цей зробила Есме Бронвен-Сміт, яка тут же вказана як один із продюсерів релізу поряд із Ріком Смітом. Платівка складається з п’ятнадцяти треків на чотирьох сторонах; наприклад, сторона D відкривається дев’ятихвилинним «Gene Pool» — найдовшим треком релізу — а закривається найкоротшим на стороні, менш ніж триххвилинним «Stick Man Test». Реліз має регіональні матричні відбитки: раноут кожної сторони промаркований «MILES ABBEY ROAD 1/2 SPEED ROOM 30», що прямо підтверджує кімнату й обладнання мастерингу. Права на видання належать самому гурту через власну компанію Smith Hyde Productions, а дистрибуцією займається Virgin Music. У кредитах окремо вказаний інженер Марк О’Ніл — не за мастеринг, а за «System Design», тобто налаштування студійного обладнання під час запису, а авторами всіх текстів і музики в картці релізу зазначені виключно Карл Хайд і Рік Сміт, хоча виступає під записом колективно вказаний Underworld.

З чого почати

«Born Slippy» й клубна класика дев’яностих — не найкращий орієнтир для цього альбому: «Strawberry Hotel» покаже, яким стриманим і текстурним дует став через тридцять років після дебюту з Емерсоном — тут менше танцювального напору, більше просторових, майже амбієнтних пасажів. Тим, хто цінує технічну сторону виробництва платівок, варто звернути увагу саме на напівшвидкісний мастеринг Abbey Road — це не рядова деталь, а свідомий вибір лейблу для конкретного релізу. А для тих, хто хоче зрозуміти технічний бік звучання глибше, є сенс зазирнути у напрямок Techno, до якого належить наш примірник, і в суміжний напрямок House — обидва офіційно вказані серед стилів релізу на Discogs.