Вінілові платівки The Orb

The Orb з’явилися 1988 року, коли Алекс Патерсон і Джиммі Коті — той самий, що згодом зробить The KLF, — почали крутити в лондонському чіл-аут-руумі щось, що не було ні танцями, ні фоном. Перший реліз гурту, Tripping On Sunshine, ще числиться по відомству ейсид-хаусу, а вже за рік у Kiss EP чути формулу, яка протримається тридцять років: дабовий бас, повільний пульс і купа звуків, що не мали б опинитися на одній платівці.

Одразу про очікування: у The Orb майже нічого не відбувається швидко. Трек може вісім хвилин розгортати одну ідею і закінчитися саме тоді, коли ви до неї звикли. Це не музика для перевірки нової акустики на гучності — це музика для перевірки її на тиші.

Від ембієнт-хаусу до дабового техно: як мінявся звук

Ранній період — це те, що прийнято називати ембієнт-хаусом, і сам термін значною мірою придумали під The Orb. MusicBrainz досі мітить гурт саме так: ambient із найбільшою вагою, ambient house одразу за ним, далі electronic. Це рідкісний випадок, коли теги слухачів збіглися з тим, що артист про себе говорить сам.

Далі почався дрейф у бік дабу. Патерсон ніколи не приховував, звідки росте його інтерес до затримок і відлунь, і в пізніших роботах цей шар виходить на перший план — у тегах поруч із ембієнтом з’являються ambient dub і dub techno. Слухач, який пам’ятає гурт за початком дев’яностих, у пізніх альбомах чує більше простору і менше жарту.

Сучасний склад — це дует: Алекс Патерсон і Майкл Ренделл. На обох наших платівках так і записано, з точним роком: The Orb 2020 на одній і The Orb 2022 на другій. Гурт узагалі любить формальності перетворювати на жарт — у титрах Prism є рядки на кшталт «психічний радник» і «соуси», підписані реальними іменами.

Що шукати на вінілі

Обидва наші релізи вийшли на Cooking Vinyl, але юридично лейбл тут лише ліцензіат: фонограма належить самому Патерсону, і на етикетках стоїть його прізвище, а не назва компанії. Для електронної музики такого масштабу це не типово і пояснює, чому ці альбоми не з’являються в чужих збірниках.

Abolition Of The Royal Familia 2020 року — дві платівки чорного вінілу з кодом на завантаження, причому в примітках прямо вказано формат файлів: mp3 на 320 кілобіт. Тиснув французький завод MPO, і його логотип із номером партії стоїть у канавці всіх чотирьох сторін поруч із витравленим написом -IHE-. Оцінка спільноти 4,56 із 61 голосу, реліз є в 519 колекціонерів.

Prism 2023 року — теж дві платівки, але зроблені зовсім іншими руками: мастеринг у лондонській Metropolis Mastering, за пультом Ендрю Болдвін, лак різав Майк Гілльєр, і його ініціали MH лишилися в раннауті першої сторони. Там же видно деталь, повз яку легко пройти: сторони A, B і D мають позначку першої нарізки, а сторона C — другої. Тобто одну сторону з якоїсь причини різали вдруге, і в тиражі опинилася саме друга спроба. Оцінка тут скромніша, 3,94 із 35 голосів, і це чесно: Prism менш рівний альбом, ніж Abolition, попри те, що зроблений технічно акуратніше.

Обкладинку Prism малювали Патерсон разом із Майком Коулзом — художником, чий почерк упізнають ті, хто збирає британський даб вісімдесятих. Наша картка при цьому обидва релізи описує однаково коротко, полем «Альбом», хоча за фізикою це різні платівки з різних заводів.

З чого почати

Якщо The Orb для вас нові, беріть Abolition Of The Royal Familia: він щільніший, у ньому більше ритму і менше пауз, і його простіше дослухати до кінця з першого разу. Prism варто брати другим — він розрідженіший і вимагає, щоб ви вже знали, куди слухати.

За навігацією обидві платівки лежать у напрямку Downtempo/Ambient/Electronic, а тим, кому в цій музиці бракує ритму, варто зазирнути в House: звідти The Orb колись і вийшли. Discogs, до речі, підписує ці релізи як ambient, dub і techno одночасно, і жодна з міток не бреше.

І ще один спосіб слухати, який тут працює найкраще: ставити платівку не в тишу, а замість тиші — фоном до роботи, де потрібна довга рівна увага. Це рідкісний випадок, коли фонове прослуховування не образа для альбому, а те, на що він розрахований.