Вінілові платівки Fugees

Fugees склалися на початку дев’яностих у Нью-Джерсі складом із трьох осіб: Вайклеф Жан, Прас Мішель і Лорін Гілл. Назва — скорочення від refugees, «біженці», і це не поза: двоє з трьох мають гаїтянське коріння, і в текстах вони часом переходили на гаїтянську креольську. Теги MusicBrainz дають їм hip hop вагою 9, а поруч alternative hip hop, conscious hip hop і, окремо, neo soul.

Як змінювалося звучання

1993 року вони підписалися на Ruffhouse Records, підрозділ Columbia, і наступного року випустили «Blunted On Reality». Це найменш відома їхня платівка й водночас найпоказовіша: лейбл штовхав тріо в бік жорсткішого звучання, ніж вони хотіли, і результат вийшов еклектичним. Голос Лорін Гілл там ще не на першому плані.

«The Score» 1996 року перевернув усе. Тріо відмовилося від агресивної подачі й зібрало альбом на суміші реггі, соулу, фанку та хіп-хопу — того самого, що потім назвуть альтернативним хіп-хопом. Ключова технічна деталь: вони були одними з перших у хіп-хопі, хто грав на концертах із живим складом музикантів, а не під фонограму. Поруч із ними в цьому списку зазвичай згадують The Roots.

Друга особливість «The Score» — розподіл ролей. Лорін Гілл там і читає, і співає, і саме звідси виріс весь наступний нео-соул. Вайклеф Жан відповідав за продакшн і карибську складову. Тріо розпалося невдовзі після альбому, і третьої студійної платівки не було.

У нашому каталозі вони лежать у напрямку Classic Rap/Hip-Hop — це наша навігація, і вона правильно вказує на епоху. Але за жанровими мітками поруч постійно стоїть soul, і це не помилка класифікатора: половина «The Score» побудована на співі, а не на читці.

Що шукати на вінілі

«The Score» у нас у трьох варіантах, і всі — подвійники. Причина проста: альбом іде більше сімдесяти хвилин, на одну платівку він не поміщається фізично.

Два з трьох — звичайні чорні перевидання, третій — помаранчевий лімітований тираж. Тут варто врахувати особливість матеріалу: значна частина альбому побудована на глибокому басі й тихому вокалі поверх нього, і на кольоровому пресі підвищений поверхневий шум чутний саме у вокальних місцях. Якщо ви берете платівку слухати, а не ставити на полицю, чорний прес буде правильнішим вибором.

«Blunted On Reality» іде одинарним диском у перевиданні. Це дебют, і брати його першим не варто — не тому, що він поганий, а тому, що він не відображає того, за що гурт запам’ятали. Звучить він жорсткіше, читка там прямолінійніша, а фірмової суміші стилів ще немає.

Чого у гурту немає взагалі — так це пізніх студійних альбомів. Після 1996 року нових платівок не виходило, тому весь наявний вибір зводиться до двох назв і рішення про колір.

З чого почати

Практично всім підійде «The Score» — це не тільки їхня головна робота, а й одна з тих платівок, за якими можна вивчати середину дев’яностих цілком. Поруч логічно стоять сусіди по Classic Rap/Hip-Hop.

Тим, хто вже знає альбом напам’ять і хоче зрозуміти, звідки тріо стартувало, потрібен «Blunted On Reality». Слухати його краще після, а не до.

А якщо вас у гурті цікавить насамперед голос Лорін Гілл, то шлях далі лежить не в хіп-хоп, а вбік — до Soul, звідки вона брала більшу частину своєї манери.