Вінілові платівки Joy Division

Joy Division встигли записати два студійні альбоми. Це не спрощення заради красивої фрази: за неповних два роки студійної роботи гурт із Салфорда лишив по собі Unknown Pleasures і Closer, а в травні 1980-го, за кілька днів до першого американського туру, помер Ієн Кертіс. Тому вінілова полиця Joy Division влаштована не так, як у гуртів із тридцятирічною біографією. Тут немає слабких пізніх платівок, немає періоду пошуку себе після успіху, немає камбеків. Є два альбоми, збірки та концертні записи різного ступеня офіційності.

Від Warsaw до Closer

Гурт зібрався 1976 року в Манчестері під назвою Warsaw і грав прямолінійний панк — швидко, голосно, без другого дна. Назву змінили за рік, щоб не плутали з іншим лондонським колективом. Склад залишався незмінним до кінця: Ієн Кертіс, Бернард Самнер, Пітер Гук і Стівен Морріс.

Перелом стався в студії. Продюсер Мартін Ганнетт на Unknown Pleasures (1979) зробив те, чого гурт від нього не просив: розвів інструменти по різних кутах простору, обробив барабани так, що вони зазвучали сухо й окремо від усього іншого, додав реверберацію та сторонні шуми. Учасники спершу були розчаровані — на репетиціях матеріал звучав значно жорсткіше. Саме ця версія й стала еталоном пост-панку.

Closer (1980) пішов далі в холод: більше синтезаторів і ритм-машин, повільніші темпи, майже цілком відсутня рок-н-рольна енергія дебюту. У мітках слухачів Joy Division найчастіше стоїть post-punk, за ним із великим відривом new wave і gothic rock — і другий альбом пояснює, звідки взялися дві останні. Після смерті Кертіса троє учасників, що лишилися, зібрали New Order і пішли в бік електроніки; Пітер Гук із 2010 року грає старий матеріал окремим складом.

Що шукати на вінілі

Спершу неприємне. Обидві платівки, які тримає наш каталог, — це видання 2015 року під маркою Factory з ремастерингом і вагою 180 грам. Напис Factory на конверті не робить платівку оригінальним пресом кінця 1970-х: логотип успадкований, метал новий. Оригінали 1979–1980 років коштують інших грошей і живуть на аукціонах, а не в роздрібі.

Друга річ, на яку варто дивитися, — конверт Unknown Pleasures. Графік радіохвиль пульсара CP 1919, який Пітер Севілл поставив на чорне тло, у вдалих виданнях зроблений тисненням: білі лінії відчуваються пальцем. У здешевлених версіях та сама картинка просто надрукована на гладкому картоні. Наше видання — з текстурою, і це помітно ще до того, як платівка виїде з конверта.

Третє: концертних записів Joy Division в обігу набагато більше, ніж гурт устиг офіційно видати. Частина з них зроблена з мікшерного пульта, частина — з залу на касетний магнітофон. Це не підробка, але й не студійна якість, і на конверті про джерело зазвичай не пишуть.

З чого почати

Якщо Joy Division для вас поки що ім’я з чужих плейлистів, беріть Unknown Pleasures. Це найзатребуваніша платівка гурту в нашому каталозі, і вона ж найзрозуміліша на першому прослуховуванні: у ній ще чути швидкість і злість, які на другому альбомі майже зникли.

Якщо дебют уже знаєте напам’ять, Closer дасть зовсім інший досвід — це платівка, яку слухають цілком і не ставлять фоном. Ті, хто прийшов до Joy Division через New Order і синтезаторну сцену вісімдесятих, зазвичай починають саме з нього, бо звідти коротша дорога назад до знайомого звучання.

Обидва альбоми стоять у нас у пост-панку, і це найточніша адреса. Але якщо цікавить ширший контекст епохи — те, що виходило поруч і живилося тими самими ідеями, — загляньте в нову хвилю: перетин зі списком пост-панку там суттєвий, а логіка добірки інша.