Вінілові платівки Blur

Blur зібралися в Лондоні наприкінці вісімдесятих і стали гуртом, який визначив звук британських дев’яностих, а потім від цього звуку втік. Деймон Албарн, Ґрем Коксон, Алекс Джеймс і Дейв Раунтрі встигли побути мадчестерськими підлітками, брит-поп-чемпіонами, лоу-фай-експериментаторами і зрештою дорослим гуртом, який збирається раз на кілька років. У тегах MusicBrainz це видно як рідкісна нічия: alternative rock, britpop та indie rock майже з однаковою вагою.

Як змінювалося звучання гурту

«Parklife» 1994 року писали в лондонській студії Maison Rouge з листопада 1993-го по січень 1994-го, і тільки «To the End» — у RAK; на цій пісні співає Летиція Садьє зі Stereolab. Це найлюдніший, найбільш кабаретний альбом гурту. «The Great Escape» наступного року записувався там само й у Townhouse, але вийшов холоднішим і саркастичнішим — брит-поп на межі втоми від самого себе. «13» 1999-го з Вільямом Орбітом за пультом уже нічого спільного з тією естетикою не має: розмиті петлі, госпел, гітара Коксона як шум. А «The Ballad Of Darren» 2023 року — короткий, стриманий альбом дорослих людей, записаний у лондонській The Church.

Ремастеринг 2012 року, з якого зроблено наше видання «Parklife», робив інженер Френк Аркрайт, але в кредитах Discogs окремим рядком зазначено, що поруч над цим самим ремастером працював Стівен Стріт — продюсер, який записував альбом ще 1994-го. Це рідкісний випадок, коли автор оригінального звучання особисто контролює його осучаснення через вісімнадцять років. Видавничі права на пісні розписані потрековий і по-різному: частина належить Universal/MCA Music, інша — MCPS і Illegal Songs, треті — просто позначені як «Copyright Control» без явного власника. Навіть у одному альбомі юридична карта виявляється строкатішою, ніж дискографія.

Що шукати на вінілі

Найцікавіше в нашій четвірці — походження пресів. «13» у нас в аргентинському виданні 2023 року: його випускала Plaza Independencia Música за ліцензією Parlophone, два диски по 180 грамів, гейтфолд і восьмисторінковий буклет. Це не європейський тираж, і якщо ви полюєте саме на британський прес — це не він. Зате обкладинку з картиною Коксона тут віддрукували великим форматом, а всередині лежать фігури Хладні Ганса Єнні, які збирав Кіт Албарн.

«Parklife» і «The Great Escape» — перевидання Food та Parlophone 2015 року, обидва подвійні, обидва ремастеровані. «Parklife» ремастерили в Abbey Road Studios, диски лежать у простих червоних висічених конвертах — деталь, яку часто плутають із дефектом комплектації. У «The Great Escape» внутрішні конверти навпаки з текстами пісень, а сама обкладинка розкладна, хоча в нашій картці це не вказано. «The Ballad Of Darren» — 180 грамів, матове покриття конверта, зроблено в Німеччині, мастеринг у Metropolis Studios.

З чого почати

Для першого знайомства беріть «Parklife»: без нього решта не читається. Якщо вже знаєте хіти й хочете зрозуміти гурт, ставте «13» — там Blur найменше схожі на самих себе з телевізора. «The Great Escape» логічний третім, як зворотний бік «Parklife». «The Ballad Of Darren» добре працює окремо від усього, ввечері.

У каталозі гурт живе в брит-попі, і для двох середніх альбомів це точна адреса. Пізніший матеріал ближчий до альтернативного року — з нього й варто продовжувати, якщо сподобалося саме «13».