Вінілові платівки Echo & The Bunnymen

Ліверпуль кінця сімдесятих дав дві протилежні відповіді на панк. Одна — це The Teardrop Explodes із психоделією й хаосом. Друга — Echo & The Bunnymen: холодна ритм-секція, гітара Вілла Серджанта з нескінченним ревербом і Ян Маккаллок, який співає так, ніби йому за це має бути соромно, але не соромно. Гурт зібрався 1978 року і досі не розпався офіційно. У MusicBrainz його теги йдуть у передбачуваному порядку — post-punk важить вісім, alternative rock сім, neo-psychedelia шість.

Як змінювалося звучання

«Crocodiles» (1980) і «Heaven Up Here» (1981) — це ще пост-панк у чистому вигляді: сухий бас Леса Паттінсона, барабани Піта Де Фрейтаса, які б'ють різко й трохи попереду долі, гітара тонка й дратівлива. Слухати їх легше, ніж більшість пост-панку того часу, бо Маккаллок не декламує, а співає мелодію.

«Porcupine» (1983) — злам. Лейбл спершу відхилив альбом як «некомерційний», гурт переписав частину матеріалу, і у фінальній версії з'явилися струнні Шанкара. Це найнапруженіша їхня платівка: «The Cutter» тримається на скрипковому риффі, який не має жодного стосунку до пост-панку.

«Ocean Rain» (1984) закрив цю лінію оркестром із тридцяти п'яти музикантів, записаним у паризькій Studio Des Dames, тоді як решту зводили в ліверпульській Amazon Studios. Гурт тоді сам продав альбом слоганом «найвеличніший альбом усіх часів», що було нахабством, але «The Killing Moon» досі виправдовує половину цієї заяви. Далі був розпад, смерть Де Фрейтаса 1989 року, повернення у дев'яностих і рівна пізня дискографія без різких рухів.

Що шукати на вінілі

Обидва наші видання — перевидання Korova 2021 року, і вони зроблені по-різному, хоча стоять в одному ряду. «Ocean Rain» (KODE 8) вийшов чорним на 180 грамах у межах кампанії Rhino Rocktober. Лак різав Джон Веббер в Alchemy Mastering At AIR, він же зробив ремастеринг — рідкісний випадок, коли ремастеринг і нарізка на одних руках, без проміжного перегону файлу. Пресував Optimal Media. У нотатках Discogs окремо сказано, що чорний круглий хайп-стікер «Remastered 180gram heavyweight vinyl» був не на всіх копіях, тож його відсутність на плівці не означає інший тираж.

«Porcupine» (KODE 6) — білий вініл, 180 грамів, лімітований, і тут є деталь, якої немає в нашій картці: цей тираж робився ексклюзивно для магазину Dig! із родини Warner. Тобто це не загальний реліз, який просто закінчився, а окремий наклад. У раннауті стоїть заводське кодування Optimal BK08120-01 A1 — той самий завод, що й на «Ocean Rain». Продюсером у кредитах значиться «Kingbird», за яким ховається Ян Броуді, а струнні аранжував Шанкар.

Оцінки в Discogs у двох тиражів майже однакові — 4,54 в обох, але «Ocean Rain» зібрав 302 голоси проти 37 у «Porcupine», і на руках його вшестеро більше. Це різниця не в якості пресу, а в тому, наскільки альбом розійшовся.

З чого почати

Найпряміший вхід — «Ocean Rain»: дев'ять треків, оркестр, «The Killing Moon» третьою на другій стороні. Той рідкісний випадок, коли найвідоміша платівка гурту справді найкраща точка входу, а не компроміс.

Хто вже знає «The Killing Moon» напам'ять і хоче чогось жорсткішого, бере «Porcupine»: там десять треків, і перша сторона від «The Cutter» до заголовної йде без жодної паузи на видих. Білий пластик у цьому виданні виглядає доречно — альбом і звучить холодно.

Якщо ж Bunnymen для вас поки що просто ім'я зі списку, почніть із сусідів по пост-панку, а потім поверніться сюди через нову хвилю — саме на цьому стику гурт і працював.