Вінілові платівки David Bowie

Девід Боуї змінював обличчя частіше, ніж інші змінюють склад гурту: фолковий співак, Зіггі Стардаст, білий герцог, берлінський затворник, поп-зірка 80-х. Через це його дискографія — не рівна лінія, а десяток різних музик під одним іменем, і збирати її на вінілі можна з будь-якого боку.

П’ять облич і один каталог

Усе почалося зі Space Oddity (1969), але справжній Боуї з’явився у 1971–1973: Hunky Dory, The Rise and Fall of Ziggy Stardust і Aladdin Sane. Далі — «пластиковий соул» Young Americans, крижаний Station to Station і берлінська трилогія Low, Heroes, Lodger, записана з Браяном Іно.

У 80-х Let’s Dance зробив його стадіонною зіркою, у 90-х він бавився з драм-н-бейсом та індастріалом, а наприкінці повернувся двома сильними альбомами: The Next Day (2013) і Blackstar, який вийшов за два дні до його смерті у січні 2016 року.

У нашому каталозі Боуї лежить у напрямку Golden Age of Rock, хоча Discogs розкладає ті самі платівки по glam rock, art rock і навіть soul. Берлінський період узагалі ближчий до new wave — це нормально, у Боуї кожен альбом жанрово окремий.

«Diamond Dogs» у перевиданні 2017 року несе на собі слід власної затримки: на етикетках і конверті надруковано «2016», хоча реально платівка вийшла лише в лютому 2017-го. До розкладної обкладинки додається репліка оригінального вирубного паперового внутрішнього конверта 1974 року, а всі позначки заводу Optimal у раннауті — дзеркальні.

«Let’s Dance» 1983 року на потрекових виданнях Discogs показує, наскільки різний склад авторів ховається за одним альбомом: права на «China Girl» прописані окремо через James Osterberg Music — офіційне видавниче імʼя Іґі Попа, співавтора пісні, а «Criminal World» має власний, відмінний від решти треків, видавничий ланцюжок. На шрінк-плівці нашого тиражу — стикер «Made in Germany», а внутрішній конверт із товстого паперу надрукований кольором із текстами й кредитами.

Що шукати на вінілі

Ера-бокси. З 2015 року каталог перевидали шістьма великими наборами за періодами — від Five Years (1969–1973) до фінального I Can’t Give Everything Away (2002–2016), що вийшов у вересні 2025-го. Це найповніший спосіб узяти цілу епоху одразу, з ремастерами й рідкісними міксами.

Окремі перевидання. Те, що спершу виходить у боксі, згодом з’являється окремо: у липні 2026-го так перевидали Heathen, Reality, The Next Day і Blackstar на 180-грамовому вінілі. Зручно, якщо потрібен один конкретний альбом, а не набір.

Ювілейні версії. Ziggy Stardust виходив із ремастерами до 40-річчя і 50-річчя, Aladdin Sane — до 50-річчя на срібному вінілі. Звук у них відрізняється: пізніші майстри тихіші й делікатніші за агресивні перевидання 1990-х.

Рідкості. Rock ’n’ Roll Star! (2024) зібрав демо й репетиції часів народження Зіггі — це вже для тих, хто знає альбоми напам’ять.

Кольоровий вініл. У Боуї він майже завжди прив’язаний до ювілею конкретного альбому й тримається обмеженим накладом. На звук не впливає, на ціну через рік-два — цілком.

З чого почати

Якщо берете першу платівку — Ziggy Stardust або Hunky Dory. Це той Боуї, якого впізнають з перших секунд, і обидва альбоми легко знайти у свіжому перевиданні.

Якщо хочете глибше — Low або Heroes. Половина берлінських альбомів інструментальна, і саме звідти виросла половина електронної музики 80-х.

Якщо збираєте систематично — беріть ера-бокс на потрібний період. Вийде дорожче за один альбом, але дешевше, ніж ті самі платівки поштучно.