Thrash Metal ³¹

На початку 1980-х американський метал носив лосини, лакував волосся й співав про вечірки. А в гаражах Каліфорнії підлітки в джинсових куртках з нашивками Motörhead грали так швидко й жорстко, що кліпи MTV поруч здавалися дитячим ранком. Дозволу в радіо чи лейблів вони не просили. Музика ширилася через переписані касети, фензини й тісні клуби, де публіка трясла головами до болю в шиї.

Треш-метал повернув металу правду: голосну, на межі фізичних можливостей музикантів. З нього виросла половина важкої музики наступних сорока років.

Злість, яка тримає на ногах: про що треш

Треш — це тривога, перетворена на енергію. Його творці виросли в тіні холодної війни. Вони бачили в новинах ядерні ракети, телепроповідників, які збирали мільйони, і війни, куди посилали таких самих хлопців, як вони. Треш не ховався від цього у фентезі про драконів, а бив прямо. «Master of Puppets» Metallica — про залежність, яка смикає людину за нитки, «Disposable Heroes» — про солдата як витратний матеріал, «Peace Sells» Megadeth — про лицемірство політики. Героїв у блискучих обладунках тут немає: є людина проти системи, яка хоче її використати.

Та це не музика відчаю. Треш ставлять, коли всередині кипить і цьому треба дати вихід: перед важким днем, після несправедливості, у навушниках дорогою крізь сіре місто. Швидкість тут очищає: двадцять хвилин на максимальній гучності — і в голові ясніше. Слухачеві треш каже: ти маєш право злитися, і ти не один. Тому, коли тисячі незнайомців на концерті Slayer кричать в унісон, це звучить як братерство, а не як погроза.

Каліфорнія, касети і хлопець із Данії

Усе почалося з оголошення в лос-анджелеській газеті The Recycler. Його дав юний данець Ларс Ульріх, син тенісиста й фанат британського металу. Відгукнувся сором'язливий гітарист Джеймс Гетфілд, і 1981-го з'явилася Metallica. Ульріх привіз із Європи одержимість NWOBHM, новою хвилею британського хеві-металу: Diamond Head, Iron Maiden, Venom. В Америці її майже ніхто не знав. 1982-го пісня «Hit the Lights» потрапила на збірку Metal Massacre, яку зібрав Браян Слейгел. Цей фанат згодом заснував лейбл Metal Blade.

Лос-Анджелес тоді належав глему, тож Metallica переїхала до затоки Сан-Франциско. Там уже була своя сцена: Exodus, а згодом Testament і Death Angel. Тим часом у передмісті Лос-Анджелеса ще темніше грали Slayer, а в Нью-Йорку Anthrax гітариста Скотта Іена схрещували метал із хардкором. Дейв Мастейн, якого 1983-го вигнали з Metallica, заснував Megadeth, і так склалася «велика четвірка». Трималося все на обміні касетами: демо «No Life 'til Leather» розійшлося світом раніше, ніж гурт підписав будь-який контракт.

Проти лаку для волосся і пісень під радіо

Треш був бунтом усередині самого металу. Сансет-стріп пропонував пісні про дівчат і лімузини, а продюсери шліфували звук під радіо. Трешери вважали все це фальшю. У панку, від британських Discharge до американського хардкору, вони взяли швидкість, зневагу до гламуру й звичку говорити про суспільство, а в Motörhead — бруд і натиск. Головною цінністю стала чесність перед своїми: джинси, кросівки, жодного гриму. Слави ніхто не цурався, але купувати її спрощенням вважалося зрадою. Коли 1991-го Metallica з «чорним альбомом» пригальмувала, частина фанатів не пробачила їм цього досі.

Звук стиснутого кулака

Серце трешу — ріф. Гітарист глушить струни ребром долоні біля підставки, і замість гулкого акорду виходить сухий тугий удар, наче хтось рубає дрова в ритмі кулемета. Гетфілд грав такі ріфи тільки ударами медіатора вниз, тому вони звучать так щільно. Подвійна бочка дає безперервний гуркіт, а Дейв Ломбардо зі Slayer розігнав його до швидкостей, які тоді здавалися неможливими. Пісні міняють темп, ламаються посередині, провалюються у важкі повільні частини й знову зриваються в галоп. Вокал не виводить оперних нот, а гарчить і викрикує. Рік Рубін, співзасновник хіп-хоп лейблу Def Jam, зробив звук «Reign in Blood» сухим, без луни, і альбом пролітає менш ніж за пів години.

Від трешу — у прірву і на стадіони

Треш прорвав межу швидкості, а інші пішли ще далі. Хардкор і метал зійшлися в кросовері: Suicidal Tendencies, D.R.I., сайд-проєкт Скотта Іена S.O.D. Ті, кому хотілося темряви, зробили з трешу дез-метал (Possessed, Death) і першу хвилю блек-металу, без якої не було б норвежців Mayhem. Ел Йоргенсен із Ministry додав до трешевих ріфів машинний ритм, і з'явився індастріал-метал. У 1990-х техаська Pantera сповільнила треш до пружного грува. Бразильська Sepultura з Белу-Оризонті вплела в нього племінні ритми, а її вокаліст Макс Кавалера розвинув цю ідею в Soulfly. Без цих гілок важко уявити System Of A Down, Kittie чи Bullet For My Valentine.

З чого почати слухати

Почни з «Master of Puppets» Metallica (1986): тут лють і складність зійшлися ідеально. Це останній альбом басиста Кліффа Бертона, який загинув того ж року, коли в Швеції розбився гастрольний автобус гурту. Далі — «Reign in Blood» Slayer, піввгодинний ураган, після якого все інше здається повільним.

Потім «Peace Sells... But Who's Buying?» Megadeth: нервова, іронічна й технічна платівка. У ній чути образу й амбіцію людини, яка хоче щось довести. А щоб почути, як треш перелетів океан, постав «Beneath the Remains» Sepultura (1989). Хлопці з Бразилії грають там так, ніби від цього залежить їхнє життя.