Вінілові платівки Slayer

Slayer зібралися 1981 року в Каліфорнії й офіційно завершили історію. Теги MusicBrainz дають thrash metal вагою 30 — це один із найвищих показників, які взагалі трапляються в базі, і сперечатися тут нема з чим: жоден інший гурт не асоціюється з жанром настільки однозначно. Далі йдуть metal, speed metal і crossover thrash, усі з мінімальною вагою.

Як змінювалося звучання

Склад читається просто: Том Арайя на басу й вокалі та Керрі Кінґ на гітарі — від 1981 року й до кінця. Джефф Ганнеман, другий гітарист і автор більшої частини матеріалу, значиться в складі з 1981 по 2013 рік, коли його не стало. Барабанщик Дейв Ломбардо йшов і повертався: перший період до 1986-го, другий із 1987-го.

«Show No Mercy» 1983 року — дебют, записаний за власні гроші й такий, що звучить відповідно: сирий, швидкий, з тонким звуком гітар. «Hell Awaits» 1985-го щільніший і темніший, з довшими формами.

1986 рік і «Reign In Blood» — платівка, яка визначила жанр. Двадцять дев’ять хвилин, десять треків, ніякої реверберації, гітари вирізані сухо. Ломбардо після неї пішов, і це не збіг: темпи там на межі фізичних можливостей.

Далі гурт працював десятиліттями, майже не змінюючи формулу. «Repentless» 2015 року — перший альбом без Ганнемана, і це чути в матеріалі: більше прямолінійності, менше тих різких гармонічних поворотів, які були його підписом.

Що шукати на вінілі

«Show No Mercy» у нас у двох виданнях, і різниця між ними велика.

Перше — звичайне перевидання на 180 грамах. Друге — ювілейне видання до сорокаліття на золотому вініли з чорним пилом, у розкладній обкладинці, лімітованим тиражем. І тут важлива не заливка, а те, хто його робив: ремастеринг у студії Temple Of Disharmony, лак різали в SST GmbH, а пресували на заводі Pallas у Німеччині. Pallas — один із найякісніших заводів у Європі, і для дебютного альбому, який усе життя видавали абияк, це принципова різниця.

«Reign In Blood» іде в перевиданні з ремастерингом. Альбом короткий, менше тридцяти хвилин, тож канавка тут виходить широкою без будь-яких зусиль — рідкісний випадок, коли метал-платівка не бореться за місце.

«Haunting The Chapel» — чорно-білі бризки. Це ранній міні-альбом, і брати його як повноцінну платівку не варто: там три треки.

«The Repentless Killogy» — концертний запис із форуму, подвійник. «Hell Awaits» на 180 грамах, «Repentless» лімітованим тиражем.

Про «Reign In Blood» варто додати дві речі з вихідних даних нашого пресу. Продюсував альбом Рік Рубін разом із гуртом — і саме йому належить рішення прибрати з запису реверберацію, через що платівка звучить так, наче гурт стоїть у кімнаті поруч. А ремастеринг цього перевидання робили Марк Сантанджело і Владо Меллер в Universal Mastering Studios; тираж друкували в Чехії, раннаут штампований. Усередині двостороння вкладка з текстами, конверт із поліетиленовим підкладом.

«Hell Awaits» у нашому виданні укомплектований щедріше за звичайне перевидання: обкладинка з оберненого картону, картонна вкладка з текстами, вихідними даними й фотографіями, фірмовий внутрішній конверт із підкладом і двосторонній плакат шістдесят на шістдесят сантиметрів. Мастеринг робили в студії TAKT, зводили Білл Метойєр і Рон Фейр.

З чого почати

Відповідь одна, і вона очевидна: «Reign In Blood». Це найкоротший і найвпливовіший альбом у жанрі, і слухати його треба цілком, за один захід.

Тим, хто хоче почути гурт до того, як він став еталоном, потрібен «Show No Mercy» — краще в ювілейному варіанті, заради пресу. Поруч логічно стають сусіди по Extreme Metal.

А слухачам, яким важлива не швидкість, а вага, більше підійде «Hell Awaits»: він повільніший і темніший за все інше, і за настроєм ближчий до Heavy Metal.