Crossover Thrash ⁵

Нью-Йорк, середина вісімдесятих, недільний денний концерт у клубі CBGB. Біля сцени стоять хардкорщики, стрижені під нуль, а поруч довговолосі хлопці в джинсових жилетах із нашивками треш-гуртів. Ще вчора ці дві тусовки зневажали одна одну. Панки вважали метал пихатим цирком, металісти чули в панку галас людей, які не вміють грати. Тепер вони стрибають зі сцени в один натовп під той самий риф. Це і є кросовер-треш: дві найшвидші музики свого часу перестали ворогувати й побачили, що злі на одне й те саме.

Злість, яка вміє сміятися з себе

Кросовер співає про хлопця, якого всі навколо хочуть «виправити». Найкраще це чути в «Institutionalized» гурту Suicidal Tendencies. Підліток хоче просто посидіти у своїй кімнаті й подумати, а батьки вирішують, що він на наркотиках і його треба лікувати. Пісню наполовину проговорено, наполовину прокричано, і в ній є все: безсилля, сарказм і відчуття, що дорослий світ говорить іншою мовою. Цей стиль не обіцяє, що все налагодиться. Він каже інше: з тобою все гаразд, божевільне те, що навколо.

І водночас тут дуже багато сміху. Назва D.R.I. розшифровується як Dirty Rotten Imbeciles, тобто «брудні гнилі недоумки». На другій платівці гурту є пісні про те, що краще б поспати, про чергу до безкоштовної їдальні й про шлюб, і більшість триває близько хвилини. Це музика людей, які не вдають із себе героїв. Вони втомлені, злі й смішні водночас, тому кожен, кого хоч раз не почули, впізнає тут себе. Кросовер ставлять, коли треба випустити пару: після паскудного робочого дня, перед тренуванням або коли хтось зіпсував настрій ще зранку.

Порожні басейни Венеції, техаська спека й нью-йоркські клуби

Один із коренів кросовера росте у Венеції, приморському районі Лос-Анджелеса. Там скейтери каталися в спорожнілих басейнах, а співак Mike Muir зібрав Suicidal Tendencies. Їхню публіку становили скейтери й серфери. Через чутки про зв'язки з вуличними бандами й бійки на концертах гурту важко було знайти, де виступити. Дебютну платівку 1983 року спродюсував Glen E. Friedman, фотограф, який знімав скейт-культуру і панк. Кліп «Institutionalized» став одним із перших хардкорних відео, які багато крутили на MTV, а сама пісня потрапила в саундтрек культового фільму Repo Man.

Тим часом у Х'юстоні 1982 року Kurt Brecht разом із братом Eric і гітаристом Spike Cassidy заснували D.R.I. Гурт грав такий шалений хардкор, що його фанатом став Dave Lombardo, барабанщик Slayer. Згодом D.R.I. перебралися до Сан-Франциско й підписалися на Metal Blade, лос-анджелеський лейбл, що випускав ранній треш-метал. У Нью-Йорку свою жорстку, вуличну версію того самого злиття грали Agnostic Front і Cro-Mags. Слово «треш» на початку вісімдесятих означало швидкий хардкор і шалені танці під нього, і вже потім його забрав собі метал. Тому кросовер іде в обидва боки: панки вчилися металевих рифів, а металісти брали в панку швидкість.

Проти позерства з обох боків барикади

До середини вісімдесятих хардкор оброс правилами про те, хто тут «справжній», а в металі на MTV правили лак для волосся й балади. Треш і хардкор виявилися ближчими, ніж обидві сцени хотіли визнати: та сама зневага до індустрії, той самий DIY і та сама любов до швидкості. Металісти виросли на британських Discharge і на единбурзьких The Exploited, чий вуличний панк до кінця десятиліття сам став важчим і металевішим. Найкраще цю дружбу показали S.O.D. Scott Ian, гітарист треш-гурту Anthrax, малював комікси про мерця-сержанта на ім'я Sargent D і вирішив створити під цього персонажа хардкорний гурт. Разом із барабанщиком Anthrax Charlie Benante, басистом Dan Lilker і співаком Billy Milano вони записали Speak English or Die за три дні. Гумор там часто грубий і переходить межу, і сам Ian потім називав ці тексти внутрішнім жартом.

Хардкорний поспіх, металева точність

Звучання кросовера виросло просто з цього ставлення. Від хардкору стиль узяв коротку форму, шалений темп, вигукнутий вокал без жодних оперних верхів і хорові приспіви, які кричить уся зала. Від трешу йому дісталися щільні рифи з приглушеними струнами, гітара, яка ріже, як циркулярна пилка, і справжні соло. Головний винахід стилю — мош-частина: пісня раптом гальмує до важкого ходу, і натовп біля сцени перетворюється на вир. Продакшн сухий і близький, без лоску, ніби гурт грає просто у твоїй кімнаті. Чим далі D.R.I. заходили в метал, тим довшими, повільнішими й складнішими ставали їхні пісні. На цьому прикладі добре видно, як дві мови поступово зростаються в одну.

Від гриндкору до металкору

Кросовер виявився перехрестям, від якого розходиться багато доріг. У британському Бірмінгемі Napalm Death розігнали цю швидкість до бластбітів і пісень на кілька секунд, і так народився гриндкор. Dan Lilker пізніше сам пішов туди з Brutal Truth. У дев'яностих хардкорні гурти зробили мош-частину центром пісні й поєднали її з металевою важкістю, і вийшов металкор. Метал теж не забув своїх учителів: Slayer записали цілий альбом панк-каверів Undisputed Attitude, а Robert Trujillo, басист Suicidal Tendencies, згодом перейшов до Metallica. Peter Steele починав у бруклінському Carnivore, який поєднував треш і хардкор, а потім заснував Type O Negative і сповільнив усю цю лють до готичної меланхолії. У двохтисячних кросовер повернувся з гуртом Municipal Waste із Ричмонда, і стало ясно, що ця енергія не старіє.

З чого почати слухати

Почни з дебюту Suicidal Tendencies 1983 року: це скейт-панк, у якому вже прокидається метал, і «Institutionalized» досі звучить як щоденник підлітка. Далі слухай Speak English or Die від S.O.D., найкоротший шлях зрозуміти, що буває, коли треш-музиканти грають хардкор: інструментал «March of the S.O.D.» роками відкривав передачу Headbangers Ball на MTV.

Потім постав Crossover від D.R.I. 1987 року. Саме від цього альбому стиль і отримав свою назву, а «Five Year Plan» відтоді звучить на кожному концерті гурту. Нью-йоркський бік добре показує The Age of Quarrel від Cro-Mags, вуличний і важкий. Якщо захочеться почути, як ця швидкість звучить у мелодійнішому панку, спробуй Against the Grain від Bad Religion.