Jazz Fusion ³⁴

Серпень 1969-го. Щойно відгримів Woodstock, а в нью-йоркській студії Columbia Майлз Дейвіс збирає понад десяток музикантів: два басисти, кілька барабанщиків, три клавішники, електрогітара, бас-кларнет. Нот майже немає. Є кілька ескізів, кивок трубача і плівка, що крутиться. З цих сесій виросте Bitches Brew, платівка, після якої джаз уже не міг вдавати, що рок-н-ролу не існує.

Jazz fusion, він же jazz rock, почався тоді, коли музика маленьких клубів вийшла у великі зали й увімкнула підсилювачі на повну. Він з’єднав свободу джазової імпровізації з електрикою, фанковим грувом і рок-гучністю. Одні називали це зрадою, інші найсміливішим кроком джазу за десятиліття. Насправді все було цікавіше, ніж у обох версіях.

Музика для тих, кому тісно в одній ролі

Ф’южн про пошук. Він звучить так, ніби люди грають просто на межі того, що вміють, і свідомо роблять крок за неї. Складна гармонія і непарні розміри йдуть поруч із грувом, від якого рухається тіло. Ця музика каже слухачеві, що між головою і тілом, між медитацією і танцем, між академією та вулицею не треба вибирати. Можна мати все одразу, якщо не боїшся, що вийде незграбно.

У ній багато духовного неспокою. Гітарист John McLaughlin узяв ім’я Mahavishnu від свого вчителя, індійського гуру Шрі Чинмоя, а його оркестр грав так, ніби штурмував небо. Ф’южн ставлять у нічній дорозі, коли треба думати, або коли хочеться енергії без злості. Себе в ньому впізнають ті, хто виріс на кількох музиках одночасно і не хоче зрікатися жодної.

Нью-Йорк, кінець шістдесятих: джаз втрачає молодь

До 1969 року джаз опинився в дивній точці. Бібоп і хард-боп стали класикою, а free jazz Орнетта Коулмана й пізнього Джона Колтрейна зламав форму настільки, що багатьох слухачів просто налякав. Тим часом молодь пішла на рок: Джимі Хендрікс, Cream, Sly and the Family Stone збирали стадіони, а продажі джазових платівок падали. Лейбл Columbia хотів, щоб його головний джазмен говорив з новим поколінням.

Дейвіс і сам слухав цю музику. Його тодішня дружина, співачка Betty Davis, познайомила його з Хендріксом і Слаєм Стоуном, а фанк Джеймса Брауна він чув як нову ритмічну мову. Психоделічний рок приніс звук і масштаб, free jazz свободу від схем. Шлях уже прокладали барабанщик Tony Williams зі своїм тріо Lifetime і Frank Zappa з інструментальною Hot Rats. Але першою по-справжньому великою подією стала тиха, гіпнотична In a Silent Way 1969 року, а за нею й Bitches Brew.

Проти музею і проти правил

Ф’южн виник з небажання перетворювати джаз на музейну залу. Дейвіс завжди дивився вперед, і його дратувала сама думка грати те саме, що він грав десять років тому. У 1970-му він виходив на сцени рок-залів Fillmore на розігріві в рок-гуртів, перед хіпі, які про нього ледь чули, і вигравав їх. Пуристи вважали, що він продався, хоча гроші тут були лише частиною історії. Головним було бажання бути почутим тут і тепер, а не в підручнику.

Fender Rhodes, вау-педаль і ножиці продюсера

Звук ф’южну випливав із цього ставлення. Акустичне фортепіано поступилося електричному Fender Rhodes з його дзвінким, ніби підводним тоном. Дейвіс пропускав трубу через вау-педаль, McLaughlin грав на гітарі з рок-перевантаженням, а Billy Cobham у Mahavishnu Orchestra лупив по двох бас-барабанах у розмірах, які важко порахувати. Згодом прийшли синтезатори Moog і ARP і безладовий бас Jaco Pastorius, що співав як голос. Ще одним інструментом була студія: продюсер Columbia Teo Macero різав і склеював години імпровізацій, повторював фрагменти і будував з плівки композиції, яких музиканти ніколи не грали від початку до кінця.

Діти Майлза і їхні діти

Учасники тих сесій розійшлися і заснували власні гурти. Joe Zawinul і Wayne Shorter створили Weather Report, Chick Corea зібрав Return to Forever, McLaughlin заснував Mahavishnu Orchestra. Herbie Hancock почув Слая Стоуна і записав Head Hunters, одну з найпродаваніших джазових платівок свого часу. Рок теж підхопив цю ідею: Santana вплітав джазові імпровізації в латиноамериканський ритм, Steely Dan запрошували в студію найкращих джазових сесійників, а King Crimson і Camel перетягнули частину цієї складності в прог. Пізніше ф’южн відполірували до smooth jazz, а в Лондоні кінця вісімдесятих діджеї перетворили його на танцювальний acid jazz, з якого згодом виріс nu jazz. Сьогодні ця лінія триває в BADBADNOTGOOD, The Comet Is Coming і GoGo Penguin, які знову змішують джаз із тим, що звучить навколо.

З чого почати слухати

Почніть з Bitches Brew Майлза Дейвіса. Ця платівка не розважає, вона затягує, як темна вода. Спершу дайте їй грати фоном, і через десять хвилин ви помітите, що вже не робите нічого іншого. Після неї поставте Head Hunters Хербі Хенкока: тут той самий дух, але з фанковим грувом, під який неможливо всидіти, і басовою лінією Chameleon, яку впізнають навіть ті, хто джазу не слухає.

Коли захочеться вогню, вмикайте The Inner Mounting Flame гурту Mahavishnu Orchestra, де гітара і скрипка ганяються одна за одною на шаленій швидкості. А на завершення Heavy Weather від Weather Report з мелодією Birdland і басом Jaco Pastorius. Тут ф’южн уже звучить як пісня, яку можна наспівувати.