Electro-Industrial ⁶

На початку 90-х індастріал вийшов із галерей і перформансів туди, де темно, гучно і стелиться штучний дим: у підвальні клуби. Electro-industrial узяв шум і жорсткість першої хвилі, моторний ритм EBM, морок дарквейву й важкість індастріал-металу. Усе це він зібрав на одному б'ючому біті, під який можна танцювати до ранку. Машина тут не ворог і не іграшка, а дзеркало, і в її холодному блиску людина бачить власну тривогу.

Танець у череві машини: про що ця музика

В основі electro-industrial лежить відчуття, що світ став фабрикою, а ти в ній деталь. Тексти про контроль, залежності, медичні експерименти, війну, тіло, яке зростається з механізмом. Skinny Puppy назвали один зі своїх альбомів VIVIsectVI, тобто «вівісекція», і зробили з нього крик проти дослідів на тваринах. Ця музика не втішає і не обіцяє, що все буде добре. Вона дає страху ритм, а з ритмом страх перетворюється на енергію.

Її ставлять уночі: в навушниках, коли йдеш порожнім містом, або на танцполі, де кожен танцює сам, але всі разом. Себе в ній впізнають ті, кому оптимізм 90-х здавався фальшивим, хто читав кіберпанк і бачив у ньому не фантастику, а прогноз. Шепіт у вухо і крик крізь спотворювач тут дві сторони одного стану: тихий жах і бажання його вигнати. Після такої ночі не стає легше, зате стає чесніше.

Ванкувер, дощ і семплер: звідки все взялося

Коріння стилю в канадському Ванкувері. 1982 року клавішник cEvin Key почав Skinny Puppy як експериментальний побічний проєкт від своєї ньювейв-групи Images in Vogue. Невдовзі до нього приєднався вокаліст Nivek Ogre. 1984-го їх підписав місцевий лейбл Nettwerk, а продюсер Dave Ogilvie допоміг перетворити шматки фільмів жахів, нойз і фанк на щільні звукові колажі. Якийсь час у Skinny Puppy грав Bill Leeb, і 1986 року він пішов, щоб заснувати Front Line Assembly. Це той самий Ванкувер, де William Gibson написав «Нейроманта», і кіберпанк тут ніби висів у вологому повітрі.

Паралельно в Європі вирувала EBM: бельгійці Front 242 та їхні послідовники вчили зали рухатися під секвенсори. У Чикаго працював Wax Trax!, лейбл, через який в Америку йшли KMFDM, німецький колектив Sascha Konietzko, і канадці Front Line Assembly. На зламі десятиліть EBM почала видихатися, а electro-industrial перебрав на себе клубну сцену. 1990-го до FLA на повний час приєднався Rhys Fulber, і альбом Caustic Grip показав, як має звучати нова хвиля.

Проти глянцю і проти тиші: що рухало

Перша хвиля індастріалу шокувала, але танцювати під неї було майже неможливо. Синтипоп 80-х навпаки танцював, але виглядав надто чистим і надто телевізійним. Electro-industrial з'явився посередині: такий самий незручний, як Throbbing Gristle, британці, які в середині 70-х дали назву всьому жанру, тільки з ритмом, що тримає тіло. Його робили вдома, на семплерах і драм-машинах, і видавали на маленьких лейблах. Баварський діджей Rudy Ratzinger у травні 1991-го заснував проєкт Wumpscut, бо йому набридло ставити публіці лише чужу музику, а згодом відкрив власний лейбл. Слава тут мало кого цікавила: маски, псевдоніми й анонімність важили більше, ніж обличчя на обкладинці.

Шепіт крізь спотворювач: як це звучить

Знизу працює секвенсорний бас, що пульсує, як кров у скронях, а драм-машина б'є, мов прес на конвеєрі. Над ними шарами лежать темні синтезатори, скрежіт і семпли з кіно. Wumpscut, наприклад, вклав у «Soylent Green» репліки з німецького дубляжу однойменного фільму 1973 року. Голос майже ніколи не звучить чисто: його спотворюють, зсувають тон, перетворюють на шепіт робота або гарчання. EBM будувалася мінімально й чисто, а electro-industrial брудніший і багатошаровіший, експерименту в ньому більше. Гітар зазвичай немає: усю агресію генерує електрика.

Від підвалу до стадіону і назад: що змінив

Trent Reznor ніколи не приховував, як багато для нього означали Skinny Puppy. Його Nine Inch Nails винесли цю естетику до масової аудиторії, хоча самі пішли в бік індастріал-року. Сам electro-industrial лишився в андеґраунді і почав розгалужуватися. Бельгієць Johan Van Roy зі Suicide Commando і мексиканці Hocico розігнали його до aggrotech: прямий техно-бочок, пилкоподібні лід-синти, крик замість шепоту. Німецький Haujobb Daniel Myer потягнув звук у бік витонченої електроніки. Наприкінці 90-х VNV Nation, Covenant та Apoptygma Berzerk залишили пульс, але замінили крик мелодією й надією, і так народився futurepop. А Leeb і Fulber паралельно з FLA створили Delerium і довели, що та сама машина вміє мріяти.

З чого почати слухати

Почніть із Tactical Neural Implant (1992) Front Line Assembly, альбому, який фанати індастріалу давно вважають класикою. «Mindphaser» з нього звучить як маніфест цілого стилю: холодний, точний і несамовито танцювальний. Щоб почути, звідки все пішло, поставте VIVIsectVI (1988) Skinny Puppy. Він хаотичніший і страшніший, і в ньому видно шви між нойзом і ритмом.

Далі буде Bunkertor 7 (1995) Wumpscut: європейська, похмура, майже готична сторона жанру, де меланхолія важить не менше, ніж агресія. А Mindstrip (2000) Suicide Commando покаже, куди все прийшло на зламі століть, коли шепіт остаточно перейшов у крик. Сусідами на полиці стануть KMFDM і ранні Nine Inch Nails: та сама родина, тільки з гітарами.