EBM ³

На початку вісімдесятих синтезатор здебільшого звучав мрійливо. Він малював неонові міста, космос і сумних хлопців у підплічниках. А потім кілька людей у Дюссельдорфі та бельгійському містечку Аршот почали робити з ним інше: синтезатор у них забивав цвяхи. Так з'явилася EBM, Electronic Body Music, тобто «електронна музика для тіла». Вона не просить тебе думати чи мріяти, вона наказує рухатися.

Це музика, в якій танцпол схожий на плац, а слухач водночас марширує і бунтує. EBM узяла в індастріалу темряву, але викинула з нього шум і галерейну заумність. Лишився чистий механічний пульс, від якого неможливо всидіти на місці.

Дисципліна, піт і влада, яку можна висміяти

Головна тема EBM — тіло в епоху машин. Тіло, яке муштрують, рахують, ставлять у шеренгу, і тіло, яке у відповідь починає танцювати до знемоги. У цій музиці багато наказів, гасел і військової естетики, але це не прославлення сили. Вона розглядає владу зблизька, перебільшує її, і влада стає смішною та страшною одночасно. Назву Front 242 підказала ідея організованого народного повстання, а D.A.F. у пісні «Der Mussolini» закликали танцювати диктаторів. Це провокація, яка висміює культ вождя, а не схиляється перед ним.

Тому EBM ставлять тоді, коли всередині накопичилося забагато. Після важкого дня, перед важливою розмовою, коли злість треба кудись подіти. Монотонний секвенсор працює як метроном для нервів: збирає тебе докупи, вирівнює дихання, перетворює тривогу на крок. Люди впізнають себе в цій музиці, бо кожен колись почувався гвинтиком у чужій системі. EBM дає дозвіл визнати це вголос і перетворити на рух.

Дюссельдорф, Аршот і холодна Європа

Коріння тягнеться до Дюссельдорфа, міста Kraftwerk. Їхній лідер Ralf Hütter ще наприкінці сімдесятих в інтерв'ю називав фізичніше звучання альбому The Man-Machine «електронною музикою для тіла». На початку вісімдесятих у Німеччині вирувала Neue Deutsche Welle, нова хвиля німецькомовної музики. Там з'явився дует D.A.F. (Deutsch Amerikanische Freundschaft): співак іспанського походження Gabi Delgado-López і барабанщик Robert Görl. Разом із Conny Plank, продюсером, який зробив звук краутроку, вони записали «Alles ist gut» (1981) і називали свою музику Körpermusik, «тілесною». Колишній учасник D.A.F. Chrislo Haas і Beate Bartel створили Liaisons Dangereuses, і їхня «Los Niños del Parque» досі звучить як креслення всього жанру.

Справжньою батьківщиною стилю стала Бельгія, маленька країна на перехресті німецької, французької та британської культур. Над Європою тоді висіла гонка озброєнь і розмови про ракети, а холод був не лише в музиці. У 1981 році в Аршоті Daniel Bressanutti і Dirk Bergen заснували Front 242, щоб робити музику й графічний дизайн новими електронними інструментами. Невдовзі до них приєдналися Patrick Codenys і вокаліст Jean-Luc De Meyer. На конверті платівки No Comment (1984) вони вперше надрукували слова «Electronic Body Music», і в назві стилю з'явилося обличчя.

Між Throbbing Gristle і Kraftwerk

Front 242 описували свій підхід як щось середнє між Throbbing Gristle, британськими батьками індастріалу з їхнім шумом і перформансами, та Kraftwerk з їхнім бездоганним електронним порядком. Індастріал здавався їм надто мистецьким і закритим, синтипоп надто солодким, а рок з гітарними героями застарілим. Bressanutti називав серед впливів космічні синтезатори Klaus Schulze і Tangerine Dream, панк і довгі ритмічні диско-треки Giorgio Moroder. Звідси й ставлення: «зроби сам», жодного культу зірок, однакова форма замість облич. Записувалися на восьмидоріжковий магнітофон, і самі ж гордо про це писали.

Звук, який віддає накази

Основа EBM — секвенсор. Басова лінія, найчастіше з аналогового Korg MS-20, повторюється рівними шістнадцятими і крокує, як колона на марші. Під нею прямий жорсткий біт, сухий і щільний, без зайвих прикрас. Голос не стільки співає, скільки командує: короткі фрази, вигуки, гасла німецькою чи англійською, ніби з гучномовця на площі. Front 242 вплітали в треки голоси з фільмів, як-от діалоги з Apocalypse Now у «Special Forces». У британців Nitzer Ebb, трьох шкільних друзів з Челмсфорда, які видавалися на лейблі Mute, вокаліст Douglas McCarthy гарчав, ніби сержант, а живі барабани гупали поверх машин. Простір у такому міксі тісний, наче кімната з бетонними стінами.

Від повільного біту до гітарних машин

У бельгійських клубах EBM-платівки почали крутити на меншій швидкості, і тягучий, гіпнотичний звук, що з цього вийшов, назвали New Beat. Саме слово з'явилося через вініл: кажуть, що діджей клубу Boccaccio поставив сингл A Split-Second на 33 оберти замість 45. Через океан чиказький лейбл Wax Trax! зробив EBM своєю мовою, і альбом Front 242 Front By Front з хітом «Headhunter» став найпродаванішим в історії лейбла. Поруч Ministry та Revolting Cocks, куди входив Richard 23 з Front 242, схрестили секвенсор з металевою гітарою, і з'явився Industrial Metal. Trent Reznor, людина-проєкт Nine Inch Nails, на дебюті Pretty Hate Machine показав, як цей ритм може нести особистий біль. Ванкуверські Skinny Puppy і Front Line Assembly ускладнили звук до Electro-Industrial. А львівський проєкт Ship Her Son дизайнера Антона Шиферсона сьогодні змішує EBM з darkwave і технотою та іронічно розповідає про українське життя.

З чого почати слухати

Почніть із «Alles ist gut» від D.A.F.: двоє людей, секвенсор і барабани, і з цього вже складається цілий стиль. Далі Front 242 і Official Version (1987), де маршовий ритм отримав блиск і глибину, а за ним Front By Front з «Headhunter», щоб почути EBM на піку. Щоб відчути піт і крик британської версії, поставте That Total Age від Nitzer Ebb з гімном «Join in the Chant». А на десерт дебютний альбом Liaisons Dangereuses 1981 року, дивний, сексуальний і на диво сучасний. Після нього стає зрозуміло, звідки техно-діджеї досі беруть свій холод.