Futurepop ⁰

Наприкінці 90-х у темних клубах Гамбурга, Осло й Стокгольма почало відбуватися щось дивне. Люди в чорному, які роками танцювали під скрегіт і спотворені крики, раптом почали співати хором. Звучання лишалося електронним і холодним, а пісні стали гімнами: з приспівами, які хочеться горлати, і мелодіями, що за силою не поступалися стадіонному року. Так з'явився Futurepop — момент, коли індустріальна сцена дозволила собі надію.

У цьому й був виклик. Темна музика завжди мала право на відчай, а ф'ючерпоп наполіг, що має право і на світло. Він не заперечував мороку, він шукав із нього вихід.

Перемога, а не помста: музика для тих, хто підводиться

Найкраще суть стилю пояснюють дві літери, з яких складається назва VNV Nation, — Victory Not Vengeance. Ронан Харріс, ірландець, що стоїть за проєктом, вкладав у цей девіз просту думку: треба йти вперед, а не застрягати в гіркому жалю. Майже кожна пісня ф'ючерпопу живе на цій межі. Темрява в ній справжня: самотність, утрати, відчуття, що світ холодний і байдужий. Але голос там не кричить від болю, він закликає встати.

Харріс розповідав, що записував Empires у найважчий емоційний період свого життя. Удень працював у комп'ютерній сфері, а ввечері їхав у студію і сидів там до першої ночі. За його словами, саме цей альбом допоміг йому вибратися. Ф'ючерпоп часто ставлять саме так: коли погано, але здаватися не хочеться. Його слухають у навушниках дорогою додому взимку, у нічному поїзді, на танцполі, де ти сам серед натовпу і раптом розумієш, що всі довкола співають ті самі слова. Самотність тут перетворюється на спільність, і в цьому головна причина, чому люди впізнають у цих піснях себе.

Північна Європа на зламі тисячоліть

Стиль склався в Західній і Північній Європі: у Німеччині, Норвегії, Швеції, а з американського боку його підхопив Сіетл. Харріс виріс у Дубліні, де закохався в Kraftwerk, DAF і The Human League. Потім перебрався до Лондона, пожив у Торонто, а згодом осів у Гамбурзі. У норвезькому Сарпсборзі Стефан Ґрот збирав Apoptygma Berzerk, у шведському Гельсінгборзі звучав Covenant. Музику видавали невеликі незалежні лейбли, як-от німецький Dependent, співзасновником якого був сам Харріс, і філадельфійський Metropolis, що возив цю музику до Америки.

Час теж важив. Кінець 90-х — це епоха, коли в Німеччині і по всій Європі панував транс, а тисячоліття закінчувалося розмовами про майбутнє, комп'ютери і космос. Альбом Welcome to Earth гурту Apoptygma Berzerk 2000 року просякнутий інопланетянами, записами розповідей про НЛО і темою того, як рушити далі. Майбутнє лякало і вабило водночас, і ця суміш тривоги та надії стала головним настроєм стилю.

Проти сірого шуму і зверхності преси

Батько стилю, Electro-Industrial таких гуртів, як Front Line Assembly чи Skinny Puppy, на той час дедалі глибше занурювався в шум, перевантажений звук і пропущений крізь фільтри вокал. Нове покоління хотіло пісень, а не лише текстур. Про назву Харріс розповідав, що вигадав слово futurepop у розмові з Ґротом, коли вони обурювалися зневажливим ставленням музичної преси до їхньої сцени. Їм хотілося дати собі ім'я, перш ніж його дадуть інші. Другим живим впливом був Synth-Pop: від нього стиль узяв куплет і приспів, чистий спів і віру в те, що електронна пісня може зачепити так само, як гітарна.

Арпеджіо, бас і голос без масок

Звучання випливає з цієї ідеї. Ритм лишився від клубної електроніки: рівна, наполеглива бочка EBM, під яку тіло рухається саме. Над нею в'ються транс-арпеджіо, синтезаторні лінії, що злітають угору, як прожектори в тумані, а під ними гуде мелодійний бас, який веде пісню не гірше за вокал. Головне ж — голос. Майже ніхто тут не ховається за спотворенням: співають чисто, часто з помітною тугою, і через це кожне слово чути. Зв'язок із трансом був буквальним: Kathy's Song групи Apoptygma Berzerk ремікшував голландський транс-ді-джей Ferry Corsten. Том Ширер, американець, який стоїть за Assemblage 23, якось іронічно описав стиль як людей, що не вміють співати, поверх трансових пресетів 90-х. У цьому жарті є правда, але є й пояснення, чому ця музика така відкрита: вона не прикидалася складнішою, ніж була.

Від клубних гімнів до гітар і нових гібридів

Ф'ючерпоп показав, що індустріальна сцена може мати хіти. Empires місяцями тримався на вершині німецького альтернативного чарту DAC, а Apoptygma Berzerk потрапляли в першу десятку в Німеччині і Скандинавії. Потім стиль розійшовся різними шляхами. Ґрот повів свій гурт у бік гітарного електророку. Харріс доклав руку до альбому Decemberunderground американців AFI. Mind.in.a.box посилили трансову складову, а жорсткіші виконавці, такі як Suicide Commando і SITD, почали вплітати ф'ючерпопові мелодійні гачки у свій агресивний звук. Найважливішим стало те, що мелодія і надія відтоді назавжди залишилися частиною темної електроніки.

З чого почати слухати

Почніть з Empires від VNV Nation (1999). Тут є Legion і Standing, і саме тут найкраще чути, як марш перетворюється на гімн. Далі послухайте Welcome to Earth від Apoptygma Berzerk (2000): космічна, трансова платівка про те, як залишити позаду місце, де тебе ніхто не знає. Цей альбом варто слухати від першого треку до останнього, бо він складається в одну історію.

Потім візьміть Northern Light від Covenant (2002), найхолоднішу і найелегантнішу з цих платівок, де Dead Stars звучить як нічна траса під зорями. Закінчіть на Failure від Assemblage 23 (2001): тут Том Ширер співає про розчарування і провину так чесно, що похмурі синти раптом починають гріти.