Ghetto House & Juke ²

Чиказька вечірка в середині 90-х, десь на західній стороні міста. Драм-машина перевантажена так, що аж хрипить, бас б'є в груди, голос знову й знову вигукує ту саму непристойну фразу, а зал її підхоплює. Тут немає струнних, немає діви з красивим вокалом, є тільки ритм, сміх і тіло. Це ghetto house. Через кілька років із нього виросли juke і footwork, і під цю музику танцюють так швидко, що ноги розмиваються в повітрі.

Насправді це історія про те, як хаус повернувся додому. На початку 90-х музика, що народилася в чорних клубах Чикаго, вже звучала по всьому світу. А в районах, де вона з'явилася, її переписали наново: грубіше, швидше, смішніше і чесніше.

Музика для тіла, сміху й двобою

Ghetto house не вдає, ніби він про щось високе. Він про вечірку тут і зараз, про флірт і хвастощі, про те, щоб затягти на танцпол навіть тих, хто стоїть під стіною. Один із його творців, продюсер DJ Slugo, виріс у Robert Taylor Homes, величезному комплексі соціального житла в Чикаго. Для таких районів ця музика була способом відвоювати собі вечір: важке життя лишалося за дверима, а всередині правили бас і жарт. DJ Deeon згадував, що новий звук знову дозволив хлопцям із гетто любити хаус і повернув на танцпол жінок.

У footwork ця енергія перетворюється на змагання. Танцюристи стають у коло, найкращі з кожної команди виходять одне проти одного, а повагу здобувають ногами, а не кулаками. За словами журналіста Дейва Куама, такі батли відбувалися в порожніх складах, залах карате і на YouTube. Тому цю музику не вмикають, щоб заспокоїтися. Її ставлять, коли треба вибухнути: вона викликає на бій із самим собою, з утомою, з містом.

Західна сторона, касети і крамниця Рея Барні

Центром усього став лейбл Dance Mania. Ним керував Рей Барні, власник сімейної дистриб'юторської фірми і крамниці Barney's Records на західній стороні Чикаго. Поки Trax і DJ International, головні хаус-лейбли міста, видавали класичний хаус, Барні брав платівки в хлопців із соціальних кварталів, яким інші шансу не давали. Так прийшли DJ Funk, DJ Deeon, DJ Milton, Paul Johnson і DJ Slugo. Покупці дзвонили й просили «того, гетівського», і стиль отримав назву. DJ Funk навіть назвав свою платівку прямо: «Ghetto Trax».

Ця музика розходилася на мікстейпах: касети переписували, вони потрапляли в місцеві крамниці, і так у кожного діджея з'являлася своя публіка на районних вечірках. Тим часом у Детройті DJ Assault і DJ Godfather поєднували той самий чиказький напір із детройтським техно, електро і маямі-бейсом. Так з'явився ghettotech, ще швидший і ще брудніший.

Хаус, який забрали назад із глянцю

До середини 90-х хаус дедалі більше ставав музикою пристойних клубів, із гладким вокалом і дорогим продакшном. Нове покоління зробило все навпаки: розігнало темп, викинуло зайве, а в маямі-бейсу і південного репу взяло відверто вульгарний гумор у дусі 2 Live Crew, гурту з Маямі, чиї тексти стали синонімом скандалу. Про славу тут не думали: треки робили під конкретну вечірку і конкретних людей. Навіть назва була боротьбою з чужими упередженнями. Коли 2011 року крю GhettoTeknitianz перейменувалося на Teklife, частина учасників пояснювала це тим, що слово «гетто» в назві закривало перед ними двері.

Хрип драм-машини і фраза, що заїкається

Звучання випливає прямо з цього ставлення. Ghetto house — це мінімум: перевантажені удари драм-машини, бас, що пульсує, і короткі непристойні вигуки, які були б репом, якби тривали довше кількох слів. Голос тут не співає, а командує, і зал відповідає: давній прийом «поклик-відповідь» із чорної музики. Footwork розганяє все це приблизно до 160 ударів на хвилину і ламає рівний ритм. RP Boo, який починав як танцюрист, прибрав плескання і поставив замість них малий барабан і хай-гети, а бочки розкидав так, наче кілька ритмів сперечаються між собою. DJ Solo почав сповільнювати і прискорювати семпли, і рядок з R&B-пісні розтягується, заїкається, переходить у дрож. Під таке не похитаєшся на місці, можна тільки танцювати ногами.

Від Daft Punk до лондонського Hyperdub

Одними з перших цей звук помітили у Франції: у треку «Teachers» з дебютного альбому Homework Daft Punk віддали шану DJ Funk, DJ Deeon і DJ Slugo. Справжній вихід у світ стався 2010 року. Британський лейбл Planet Mu, який очолює музикант Майк Парадінас, видав збірку Bangs & Works Vol. 1, і це стало можливим завдяки знайомству Парадінаса з DJ Rashad, лідером Teklife. Рашад багато гастролював і всюди розповідав про чиказьких продюсерів, які створили цей звук. 2013 року його альбом Double Cup вийшов на Hyperdub, лондонському лейблі Kode9: цей діджей і продюсер раніше допоміг вирости дабстепу. Наступного року Рашад помер у 34 роки. Jlin з міста Гері в Індіані побудувала з footwork майже архітектурні конструкції. А відлуння ghetto house почули у 2010-х: французький дует Amine Edge & DANCE у треку «Halfway Crooks» із семплом Mobb Deep зробив той самий гангстерський хаус, тільки повільніший і лискучіший.

З чого почати слухати

Почніть зі збірки Hardcore Traxx: Dance Mania Records 1986–1995, яку 2014 року видав лейбл Strut. Там є «Da Bomb» DJ Deeon і ранній DJ Funk, і чути, як класичний хаус просто на очах перетворюється на ghetto house. Далі послухайте Bangs & Works Vol. 1, збірку, з якої світ дізнався про footwork: дво-, трихвилинні треки, ніби записані прямо з кола танцюристів.

Потім — Legacy, дебютний альбом RP Boo, людини, з якої почався footwork: кіношні семпли, барабани, що б'ють звідусіль, голос, який розповідає історію. І наостанок Double Cup DJ Rashad. Це найтепліший запис жанру: шалений темп раптом лишає місце для ніжності й нічної меланхолії. Після нього хочеться повернутися до першої платівки і послухати все знову.