Вінілові платівки ZZ Top

ZZ Top зібралися в Х’юстоні 1969 року і півстоліття грали тим самим складом із трьох осіб: Біллі Гіббонс на гітарі, Дасті Гілл на басі, Френк Бірд за барабанами. Такий стаж без жодної заміни — рідкість навіть за мірками рок-музики; лінію обірвала лише смерть Дасті Гілла влітку 2021 року.

Жарт, який гурт возить із собою з сімдесятих: із трьох учасників довгі бороди носили двоє, і барабанщик на прізвище Бірд до них не належав.

Три епохи одного гурту

Сімдесяті — це техаський блюз-рок у чистому вигляді. «Tres Hombres» (1973) із «La Grange» побудований на гітарному тоні Гіббонса, який відтоді копіюють без особливого успіху: сухий, злегка перевантажений, майже без ефектів. Ритм-секція тут працює як метроном, і саме ця тіснота дає альбому характер.

«Degüello» (1979) закрив цю епоху. Гурт додав духові, повернувся після трирічної паузи й записав платівку, де блюз уже сусідить із поп-структурою — «Cheap Sunglasses» і «I Thank You» звідти.

Вісімдесяті стали розворотом, на який досі скаржаться пуристи. «Eliminator» (1983) побудований на секвенсорах і драм-машині: у ньому більше синтетики, ніж живої гри, і саме він зробив гурт відомим у всьому світі завдяки «Gimme All Your Lovin’», «Sharp Dressed Man» і «Legs». Якщо ви чекаєте від нього техаського блюзу — не чекайте, це майже танцювальна платівка з гітарою.

Окремо варто розуміти, чому їхній гітарний звук так важко відтворити. Гіббонс грав дуже тонкими струнами й песо замість медіатора, тримаючи перевантаження на межі, де струна ще чутна окремо. На платівці ця межа зберігається, у стисненій цифрі вона змазується першою.

Що шукати на вінілі

Тут потрібна обережність, і не через наш каталог, а через історію самого гурту. Наприкінці вісімдесятих лейбл перевидав ранні альбоми в перезведеному вигляді, дописавши до них сучасні на той момент барабани й клавіші. Кілька поколінь слухачів знають сімдесяті ZZ Top саме в цьому вигляді, і лише пізніші перевидання повернули оригінальні мікси. Тому рік пресингу для їхніх ранніх платівок — не формальність, а питання того, який запис ви взагалі почуєте.

У нас три позиції: «Tres Hombres» у виданні 2020 року, «Degüello» — 2011-го, «Eliminator» — 2016-го. Усі три належать до сучасної хвилі перевидань, тобто до тієї, що працює з нормальними джерелами, а не з версіями кінця вісімдесятих.

Ще одна практична річ: усі три альбоми короткі за сучасними мірками — від тридцяти трьох до сорока хвилин, по дві сторони приблизно рівної довжини. Для вінілу це ідеальний розклад: матеріал не доводиться ущільнювати, рівень запису високий, і гучність можна ставити без побоювань, що голка почне збиватися на щільних місцях.

З чого почати

За блюзом ідіть до «Tres Hombres»: тридцять три хвилини, жодної зайвої ноти, найкращий вхід у ранній період.

За хітами, які ви точно чули, — «Eliminator». Це найпродаваніша їхня платівка й дуже комфортна для гучного відтворення, бо зведена рівно й щільно.

«Degüello» — вибір для тих, хто хоче середину: ще блюз, але вже з естрадною хваткою. А ширший контекст зручно дивитися по каталогу: гурт у нас стоїть у напрямку Hard Rock, тоді як коріння їхнього звучання лежить у Blues.