Вінілові платівки The Who

The Who зібралися в Лондоні в лютому 1964 року і за десять років устигли пройти шлях від мод-групи, яка грала ритм-енд-блюз для суботніх танців, до авторів двох повноформатних рок-опер. MusicBrainz ставить їм мітки rock, hard rock і classic rock, але поруч тримає mod, freakbeat і rock opera — рідкісний випадок, коли теґи описують не стиль, а біографію. Слухачів у Last.fm майже чотири мільйони.

Три альбоми, що є в нас, — це три різні гурти під однією назвою, записані з інтервалом у два-три роки.

Як змінювалося звучання

«The Who Sell Out» 1967 року — платівка, зроблена як імітація піратського радіоефіру: пісні перемежовуються рекламними джинглами, які гурт написав сам. Матеріал збирали з березня по жовтень 1967-го в дев’яти студіях трьох країн — Pye, CBS, De Lane Lea та IBC у Лондоні, Talentsound і Mirasound у Нью-Йорку, Bradley’s Barn і Columbia в Нешвіллі, Gold Star у Лос-Анджелесі. Discogs позначає стилі як pop rock, psychedelic rock і mod одночасно.

«Tommy» 1969-го — двадцять чотири треки на двох платівках, суцільна історія без розривів. Продюсував Кіт Ламберт, за пультом стояв Деймон Лайон-Шоу. Тут уперше Таунсенд пише не пісні, а сцени, і від цього змінюється сама роль гітари: вона частіше акомпанує, ніж веде.

«Who’s Next» 1971 року — розворот у бік важкого й електронного. Таунсенд грає на органі VCS3 і синтезаторі ARP, і саме ці партії відкривають «Baba O’Riley» та тримають «Won’t Get Fooled Again». Записували в Olympic Studios і у Stargroves, зводили в Olympic та Island.

Що шукати на вінілі

Усі три перевидання, що є в нас, різав один інженер — Майлз Шоуелл в Abbey Road, і його підпис вибито в раннаутах від руки: MILES ABBEY ROAD ROOM 30, поруч зі штампованою матрицею. На одній зі сторін «Tommy» стоїть коротший варіант — Ⓜ Miles. Це найпростіший спосіб переконатися, що перед вами саме ця серія, а не пізніший передрук.

«The Who Sell Out» 2021 року Discogs позначає у форматі як Special Cut — спеціальну нарізку; це та сама технологія Abbey Road, на якій Шоуелл зробив собі ім’я. Пресували на Optimal Media. Реміксом займалася FX Mastering, ремастерингом — Close To The Edge за участю Джона Естлі, який працює з архівом гурту десятиліттями. Це найпоширеніший з трьох релізів: 4902 колекції проти 359 бажань.

«Who’s Next» 2023-го — 180 грамів, стерео, прес GZ Media, поліетиленовий внутрішній конверт і двосторонній вкладиш із текстами. Тут корисно знати розкладку: сторона A вміщає двадцять дві хвилини, сторона B — майже двадцять одну, і восьмихвилинний «Won’t Get Fooled Again» стоїть останнім, тобто найближче до центру диска, де лінійна швидкість найнижча. Голку варто мати в порядку саме заради цього треку. Оцінка 4,64 при 166 голосах.

«Tommy» — окремий випадок. Це лімітоване пронумероване видання на 180 грамів у тристулковій обкладинці з дванадцятисторінковим вкладишем, зроблене в ЄС і пресоване на GZ Media. Але лак у нього різали не в одному місці: перша сторона першого диска й дві сторони другого нарізані в Abbey Road, а четверта сторона — в Metropolis Mastering. Ще одна деталь: рік випуску цього пресу не вказаний ні в нашій картці, ні в Discogs — там теж порожньо, тож заповнити його чесно поки нічим.

З чого почати

Для першого знайомства найнадійніший «Who’s Next»: це найкомпактніша й найгучніша їхня платівка, дев’ять треків без сюжету. Сусіднє за епохою зібрано в розділі Golden Age of Rock, куди віднесені всі три позиції.

Тим, кого цікавить шістдесяті як епоха, а не як передмова до сімдесятих, більше дасть «The Who Sell Out» — а поруч варто подивитися Psychedelic Rock, з яким цей альбом ділить половину міток у Discogs.

Останнє, на що варто дивитися при виборі, — це номер на вкладиші «Tommy»: пронумерований тираж означає, що другого такого пресу не буде, і саме тому його розбирають швидше, ніж дозволяє здоровий глузд.