Вінілові платівки The Stone Roses

The Stone Roses з Манчестера протрималися з 1984 по 2017 рік і встигли випустити всього два студійні альбоми. Цього вистачило, щоб їх називали початком усього, що сталося з британською гітарною музикою в дев’яностих. Одразу варто сказати неприємне: наш каталог у розділі Britpop, а самі Roses до брітпопу не належать — Discogs класифікує їх як Indie Rock, MusicBrainz додає neo-psychedelia, jangle pop і madchester. Це попередники, а не учасники.

Як змінювався звук

Дебют 1989 року побудований на суперечності між співом Іана Брауна, який тримається майже на одній ноті, і гітарою Джона Сквайра, що весь час розсипається на арпеджіо. Тривалості показують структуру краще за описи: «Elizabeth My Dear» іде 55 секунд і працює як інтерлюдія, а фінальна «I Am The Resurrection» — 8:10, з яких половина припадає на інструментальний виїзд. Одинадцять позицій, з них дев’ять — компактні пісні по чотири хвилини.

Другий альбом, Second Coming, вийшов через п’ять років і зробив гурт важчим і блюзовішим: «Love Spreads» на 5:46, «Breaking Into Heaven» на 6:58, «Begging You» з майже електронною ритмікою. Сквайр пішов навесні 1996-го, і на цьому історія фактично закінчилася; возз’єднання середини десятих нових студійних платівок не дало.

Що шукати на вінілі

Наші два видання зроблені на різних континентах і з різних майстрів, і це чути на секундоміру. Дебютний альбом — американський тираж 2025 року (Silvertone 88843041991), пресований на United Record Pressing; у раннауті вибито 88843-04199-1-A N14 із фірмовим знаком заводу. Видання відтворює рельєфні золоті літери на обкладинці, як на першому британському тиражі, але фонограма тягнеться з ремастерингу 2009 року, а вироблено все в США.

The Very Best Of (Silvertone / Sony 88725406221) — європейський подвійник 2016 року з розворотним конвертом. Мастеринг робили в Metropolis Mastering, прес — GZ Media, і завод відпрацював цей реліз щонайменше трьома різними наборами матриць: у Discogs зафіксовано три варіанти раннаутів на один і той самий номер 144159.

Найпростіший доказ, що це різні нарізки: спільні треки тривають по-різному. «I Wanna Be Adored» на дебюті — 4:49, на збірці — 4:52. «This Is The One» — 4:57 проти 4:59, «I Am The Resurrection» — 8:10 проти 8:13. Секунди тут не помилка каталогізатора, а різні точки старту й затухання у двох майстрах.

Ще одна практична деталь: подвійник розкладено на чотири сторони по чотири-п’ять позицій, і найдовший трек, «Fools Gold» на 9:53, поставлено першим на стороні C — ближче до зовнішнього краю, де канавка має найбільший запас. Для дев’ятихвилинної речі з довгим басовим програшем це не дрібниця. На Discogs цей тираж зібрано в колекціях 8402 рази проти 841 у нашого дебютного видання: не тому, що він кращий, а тому що виходив довше й ширшими накладами.

З чого почати

Дебютний альбом лишається головним і самодостатнім: одинадцять треків, сорок вісім хвилин, жодного провалу. Брати його варто тим, кому потрібен саме альбом як ціле твердження.

Подвійна збірка вирішує іншу задачу — вона єдина в нашому каталозі дає матеріал Second Coming, від «Love Spreads» до «Ten Storey Love Song», плюс сингли, яких на альбомах немає взагалі: «Sally Cinnamon», «Elephant Stone», «Fools Gold» на 9:53. Обидві платівки стоять у розділі Britpop — це наша навігація, а не жанрова мітка. За жанром сусідів шукайте в Indie Rock.