Вінілові платівки Stereophonics

Гурт із валлійського селища Кумаман з’явився 1996 року, у момент, коли брит-поп уже почав видихатися. Через це Stereophonics завжди були трохи збоку: занадто прямі для інді, занадто провінційні для лондонської сцени і занадто прив’язані до розповіді про конкретних людей, щоб стати ще одним гуртом про молодість узагалі. Голос Келлі Джонса — хрипкий, з характерним надривом — упізнається з першої фрази і подобається далеко не всім.

Одну деталь про наш каталог треба сказати відразу, бо вона стосується речі, яку видно неозброєним оком. На перевиданні дебютного альбому 1997 року є друкарський брак: назву треку A4 надруковано з обрізаною першою літерою — «ocal Boy In The Photograph» замість «Local Boy In The Photograph». Помилка є і на самому конверті, і на центральній наклейці платівки. Це задокументовано в Discogs як окремий варіант видання. Звук від цього не змінюється, але людину, яка чекає бездоганну обкладинку, така знахідка зазвичай засмучує.

Як змінювалося звучання

«Word Gets Around» 1997 року — це гітарне тріо, яке грає майже без надбудов: дванадцять треків, сорок дві хвилини, історії про життя маленького шахтарського містечка. Записували в шести різних студіях, серед них Rockfield у Монмуті й Real World Пітера Ґебріела.

До «Just Enough Education To Perform» 2001 року гурт стишив темп і додав акустики; це їхній найспокійніший ранній альбом, одинадцять треків на сорок шість хвилин. Саме він зробив їх стадіонними, хоча звучить тихіше за дебют.

Далі була довга смуга змін складу і жанрових поворотів. «Kind» 2019 року — фактично напівакустична платівка, записана швидко і без надмірного продакшену. «Oochya!» 2022-го, навпаки, повертає гітарну щільність і виходить на двох дисках.

Що шукати на вінілі

Головна цінність дебютного перевидання не в браку на обкладинці, а в тому, чиє ім’я стоїть у кредитах: нарізку робив Боб Людвіґ. Це один із найвідоміших американських мастеринг-інженерів, і на брит-поп-перевиданнях середньої руки таке ім’я трапляється рідко. Дванадцять треків, сорок дві хвилини, 180 грамів, розкладна обкладинка.

«Just Enough Education To Perform» різав Ден Сміт — одинадцять треків, сорок шість хвилин на одному диску. Це трохи щільніше за дебют, і матеріал там акустичніший, тому різницю чути на тихих місцях.

Пізні альбоми — кольорові: «Kind» на рожевому воску, «Oochya!» на синьому в лімітованому накладі на двох дисках. Дві платівки для альбому такої тривалості — рішення на користь простору, а не необхідність. «Kind» 2019 року продюсував не лише сам Келлі Джонс, а й американець Джордж Дракуліас — продюсер, відомий роботою з The Black Crowes і The Jayhawks; за виданням в Discogs, платівка йде в розкладній обкладинці з друкованим внутрішнім конвертом із текстами пісень і карткою для цифрового завантаження.

За кількістю голосів у Discogs найпопулярніший у наборі дебют — понад дві тисячі чотириста власників. Пізні релізи зібрали приблизно по п’ятсот, і це нормальна пропорція для гурту, чия головна аудиторія сформувалася двадцять п’ять років тому.

З чого почати

Якщо ви хочете почути гурт таким, яким його полюбили, беріть «Word Gets Around» — з поправкою на друкарську помилку на конверті.

Якщо вам ближчі повільні речі й акустика, підійде «Just Enough Education To Perform». Обидва альбоми лежать у нас у брит-попі, хоча самі музиканти від цього ярлика завжди відхрещувалися.

А тим, хто дійшов до Stereophonics із сучасного гітарного боку, логічніше починати з «Oochya!» і далі рухатися в інді-рок, де подібна манера письма представлена значно ширше.