Вінілові платівки Judas Priest

Judas Priest зібралися в Бірмінгемі 1969 року, але склад, який визначив звучання гурту, з’явився не одразу. Ієн Гілл грає на басу з 1970-го й не пропустив жодного періоду, Кей-Кей Даунінг узяв гітару того ж року, Роб Гелфорд став до мікрофона 1973-го, Гленн Тіптон додав другу гітару 1974-го. Перші чотири роки фронтменом був Ел Аткінс, і той Priest звучав ближче до важкого блюзу рідного міста, ніж до металу. Дві гітари, що грають не унісон і не гармонію, а третю лінію, плюс голос із запасом у дві октави — це прийшло пізніше й стало зразком для цілого жанру.

Як змінювалося звучання

Сімдесяті Priest провели, обрізаючи зайве. Ранні альбоми ще тягнули за собою прогресивні структури й довгі вступи, до 1980 року від них майже нічого не лишилося. British Steel — це дев’ять треків, де приспів приходить швидко, рифи короткі, а звукорежисер Луїс Остін зводить гітари сухо, майже без реверберації. Саме звідси починається поділ на метал до і метал після: у MusicBrainz гурт підписаний тегами heavy metal і NWOBHM, і другий з’явився значною мірою через цю платівку.

1982-го Screaming For Vengeance додав те, чого British Steel свідомо уникав: широкі приспіви, американський радіоформат, соло, розраховані на стадіон. Обкладинку з механічним птахом намалював Даг Джонсон, і вона впізнається не менше за самі пісні. Далі 1990 рік і Painkiller, найрізкіший альбом каталогу: за барабанами вперше Скотт Тревіс, темпи зросли, а голос Гелфорда працює вже не на мелодію, а на тиск. Записували в Studio Miraval і Wisseloord, зводив Атті Баув, мастеринг робили в лондонській The Town House.

Після Painkiller Гелфорд пішов — MusicBrainz датує його перший період 1973–1992 — і повернувся у двохтисячних. Гурт продав понад п’ятдесят мільйонів платівок і досі числиться в Last.fm із двома з гаком мільйонами слухачів, більшість із яких прийшли саме через ці три альбоми.

Що шукати на вінілі

Три платівки, що є в нас, — одна серія перевидань Sony і Legacy, її легко впізнати за каталожними номерами 88985390 з трьома цифрами в хвості. Усі три відтиснуті на французькому заводі MPO: у раннауті British Steel читається 8898539095-1-A MPO, у Painkiller — MPO 88985390921 A2 з логотипом заводу і п’ятизначним номером партії. Це не дрібниця: партії MPO рівні за поверхнею, і нарікань на фоновий шум у цій серії помітно менше, ніж на дешевші європейські наклади тих самих альбомів.

Комплектація всередині серії різна, і це варто знати до покупки. British Steel іде з друкованим внутрішнім конвертом із текстами і ваучером на mp3-завантаження. Screaming For Vengeance — теж друкований внутрішній конверт, але коду завантаження немає, зате на звороті стікер Made in France. Painkiller у нашому накладі — версія без коду й без стікера We Are Vinyl на плівці, тобто пізніший відтиск тієї самої матриці. Якщо цілитеся саме в цифрову копію в комплекті, брати треба British Steel.

Оцінки на Discogs у трьох релізів різні: Painkiller тримає 4.79 при 270 голосах, Screaming For Vengeance 4.74, British Steel 4.55 при 617 голосах. Нижчий бал British Steel — не про пресинг, а про те, що альбом 1980 року зведений тихіше й вужче, ніж звикли чути ті, хто прийшов до нього після сучасних ремастерів.

З чого почати

Якщо ви прийшли по класику вісімдесятих і хочете почути, з чого виріс жанр, беріть British Steel: там усе, що потім переспівали сотні гуртів. Потрібні швидкість і агресія — Painkiller, інших варіантів немає. Screaming For Vengeance тримається посередині: мелодії запам’ятовуються з першого разу, але звук ще не пригладжений. Сусідні полиці варто оглянути в напрямку Heavy Metal, а щоб почути, звідки Priest вийшли, — у Hard Rock.