Вінілові платівки Dio

Ронні Джеймс Діо встиг побути голосом Rainbow і Black Sabbath, перш ніж 1982 року зібрав гурт під власним прізвищем. Dio проіснували до його смерті в травні 2010-го і залишили каталог, у якому майже немає прохідних платівок, зате є кілька дуже різних періодів. Теги MusicBrainz тут однозначні: heavy metal із великим відривом, далі hard rock. Ніякої багатозначності — і в цьому частина привабливості.

Як змінювалося звучання гурту

«Holy Diver» 1983 року писали в лос-анджелеській Sound City Studios, і це досі еталон жанру: чотири музиканти, жодного зайвого шару, вокал попереду всього. Склад тоді був: Вівіан Кемпбелл на гітарі, Джиммі Бейн на басу й клавішних, Вінні Аппіс за ударними; запис вів інженер Анджело Аркурі — усі троє музикантів прийшли з чужих гуртів, а весь текст і всі мелодії написав сам Ронні. «Sacred Heart» через два роки додав клавішних (за роялем сів новий учасник Клод Шнелл), театральності й сценічного дракона — гурт грав на стадіонах і звучав відповідно. «Angry Machines» 1996-го — найсуперечливіший їхній альбом: із Трейсі Джі на гітарі гурт пішов у грув і майже індустріальну важкість, і частина фанатів це так і не пробачила. «Killing The Dragon» 2002 року повернув класичну формулу з Дагом Олдрічем і Джиммі Бейном.

Що шукати на вінілі

Дві наші платівки — з ювілейної серії Mercury та UMC 2021 року, і в них є спільний підпис. Лак для «Holy Diver» різав Ґреґ Мур у студії Finyl Tweek, і його мітка GREG@FT витравлена в ранауті; та сама мітка стоїть і на «Sacred Heart». Обидва диски пресувала GZ Media. Різниця в тому, що «Sacred Heart» ремастерував Енді Пірс спеціально під вініл, а «Holy Diver» тягнеться від оригінального мастеру Джорджа Маріно зі Sterling Sound. У частині примірників «Holy Diver» лежить код на завантаження, у частині ні — тираж неоднорідний. Обкладинку альбому в Discogs позначено як «оригінальна концепція» Венді Діо, тоді ж вона стоїть серед фотографів релізу і за менеджмент від імені Niji Productions Inc., того самого, що вело справи гурту на всіх чотирьох платівках.

«Killing The Dragon» у нас у ювілейному виданні 2022 року до двадцятиріччя. Тут одразу дві речі, які варто знати. Перша: колір насправді не просто червоний, а червоно-помаранчевий вихор — у нашій картці це вказано неповно. Друга: на звороті конверта стоїть Manufactured in Canada, тоді як пресування робила GZ Media, а ремастер датований липнем 2019-го. Гейтфолд, диск у простому білому висіченому конверті. «Angry Machines» 2020 року — теж гейтфолд, оригінал писали й зводили в Total Access Recording Studios у Редондо-Біч.

З чого почати

Відповідь тут нудна і правильна: «Holy Diver». Якщо він зайде, наступним беріть «Sacred Heart» — той самий гурт, більший розмах. «Killing The Dragon» підійде тим, хто любить пізній хеві-метал без іронії. «Angry Machines» лишайте наостанок і слухайте свідомо: це не той Dio, якого крутять по радіо.

Прописка гурту в нас — хеві-метал, і сперечатися тут нема з чим. Але коріння Ронні росте з сімдесятих, тож сусідню полицю варто дивитися в хард-році.