Вінілові платівки George Harrison

У The Beatles Джордж Гаррісон був третім автором за квотою: на альбом йому діставалося одна-дві пісні, і решту матеріалу він просто накопичував. Коли гурт розпався, накопичене вилилося в потрійний «All Things Must Pass» — випадок майже унікальний, коли сольний дебют виявляється більшим за все, що людині дозволяли раніше. Далі почалася кар’єра, у якій його однаково цікавили індійська музика, слайд-гітара і те, що тоді ще ніхто не називав електронікою.

Як змінювалося звучання

Ранній Гаррісон — це «Wonderwall Music» (1968) і «Electronic Sound» (1969), дві платівки, які вийшли ще за життя The Beatles на експериментальних сублейблах. Друга взагалі не містить пісень: це два довгі імпровізаційні шматки на синтезаторі Moog, який він тоді щойно отримав.

Після 1970-го звучання стало іншим: слайд-гітара з характерним ковзним тоном, індійські інструменти в аранжуваннях, релігійні тексти без спроби їх пом’якшити. «Living In The Material World» (1973) — найщільніша точка цього періоду: альбом про гроші, суди й духовну практику одночасно, зроблений на невеликому складі і з дуже сухим продакшеном.

Пізніше були Traveling Wilburys наприкінці вісімдесятих і повернення до легшої манери, але саме проміжок 1968–1973 років дає найбільший розкид: від синтезаторного шуму до акустичних балад, і обидва краї цього розкиду є в нашому каталозі.

Що шукати на вінілі

Наші дві позиції — рівно ці два полюси, і обидві потребують пояснень. «Living In The Material World» у виданні 2024 року — ювілейний подвійник до п’ятдесятиріччя: перша платівка містить новий стереомікс Пола Гікса, друга — акустичні версії та студійні дублі з номерами (Take 5, Take 13, Take 49, аж до Take 93) плюс «Miss O’Dell». Мастеринг робив Алекс Вортон, тиснули на нідерландському Record Industry, реліз готував Дгані Гаррісон. Тобто це не перевидання старого мікса, а нова робота зі стрічками — і якщо ви шукали саме оригінальне звучання 1973 року, це не воно.

«Electronic Sound» вимагає ще прямішої розмови. Наш примірник — це Zoetrope Edition до Record Store Day 2024: платівка із зображенням, лімітована вісьмома тисячами копій на весь світ, із машинним нумеруванням у правому нижньому куті обкладинки, у прорізному конверті з чотиристорінковим буклетом; тиснули на чеському GZ Media. Три речі варто знати до покупки. Перше: пікчер-диски шумлять помітно сильніше за чорний вініл — така конструкція. Друге: анімація на поверхні працює лише під стробоскопом або застосунком у телефоні, «саме собою» вона не крутиться. Третє й головне: тут дві композиції — «Under The Mersey Wall» на 18:42 і «No Time Or Space» на 25:07, тобто сорок чотири хвилини синтезаторної імпровізації без мелодій. Оцінка спільноти в 3,99 при середніх 4,5+ у решти його релізів — саме про це, а не про якість тиражу.

З чого почати

Слухачам, які приходять по пісні, потрібен «Living In The Material World»: ювілейний комплект дає і сам альбом, і другу платівку з чернетками, за якими чути, як ці пісні збиралися. Колекціонерам Record Store Day цікавий «Electronic Sound» — але саме як об’єкт із нумерацією і зоетропом, а не як щоденне прослуховування. Тим, хто збирає бітлівську лінію цілком, обидва диски логічно ставити в Golden Age of Rock; а «Electronic Sound» за змістом ближче до полиці IDM/Experimental, і саме там знайдуться сусіди, з якими його справедливо порівнювати.