Вінілові платівки The Beach Boys

The Beach Boys у каталозі Just Punk Vinyl представлені альбомом «Pet Sounds» 1966 року — але не оригінальним тиражем, а ювілейним перевиданням 2016-го до п’ятдесятиріччя платівки, у моно-версії на 180-грамовому вінілі. Це принципова деталь: реліз відтворює саме монофонічне зведення, яке продюсер Браян Вілсон вважав канонічним, а не стереоверсію, змішану пізніше без його прямого контролю. Наклад пресували на заводі Record Industry в Нідерландах — про це прямо сказано у кредитах Discogs і підтверджено написом «Made in Holland» на конверті, а на етикетці відтворено характерний чорний дизайн з логотипом Capitol Records і райдужним кільцем.

Як «Pet Sounds» змінив звучання гурту

За даними MusicBrainz, у грудні 1964 року на заміну Браяну Вілсону в турах гурту прийшов сесійний музикант Ґлен Кемпбелл — майбутня кантрі-зірка, а вже у березні 1965-го його на дорозі змінив Брюс Джонстон. Ця зміна складу підтверджує факт, який і визначив звучання «Pet Sounds»: Вілсон на той момент перестав їздити з гуртом на гастролі й зосередився виключно на студійній роботі. Саме тому платівка звучить не як черговий серф-рок альбом, а як авторський студійний проєкт: за кредитами Discogs, Вілсон значиться і продюсером, і одним з авторів усіх пісень. Показово, що серед авторів слів — не лише сам Вілсон і його постійний співавтор Тоні Ешер, а й Террі Сакен, тодішній тур-менеджер гурту: він написав текст до «Sloop John B», єдиної пісні на платівці з коренями у народній музиці, а не в оригінальній творчості Вілсона–Ешера. Альбом завершується інструментальною заголовною композицією «Pet Sounds» і піснею «Caroline No», яку на оригінальному релізі 1966 року взагалі видавали під іменем самого Вілсона як соло-сингл — ще один доказ того, наскільки особистим був для нього цей матеріал. Тринадцять пісень альбому вкладаються всього у дві сторони платівки — компактність, нетипова для настільки насиченого аранжуваннями матеріалу.

Що шукати на вінілі

Це саме моно-перевидання 2016 року, а не стерео: на звороті конверта, за приміткою Discogs, надруковано текст про те, що монофонічний запис відтворюється і на моно-, і на стереопрогравачах однаково якісно — це пряма цитата з оригінального опису 1966 року, відтворена у перевиданні. Наклад супроводжувався стікером на плівці з написом про ваучер на цифрове завантаження. Окремо варто знати: до обмеженої кількості передзамовлень цього перевидання додавали фірмові слипмати «Pet Sounds 50th» — вони не є стандартним вмістом платівки, а були одноразовим бонусом саме за передзамовлення. Виробництво — Record Industry, права — Capitol Records/UMG, дистрибуція для Європи — Universal International Music B.V.

З чого почати

Перший спосіб — почати з самого альбому в тому порядку, в якому він задуманий: від «Wouldn’t It Be Nice» до «Caroline No», не переставляючи трек-лист, бо це наскрізна студійна робота, а не збірка синглів. Другий спосіб — через напрямок нашого каталогу, де ця платівка офіційно стоїть: психоделічний рок, куди «Pet Sounds» потрапив завдяки експериментальному студійному звучанню другої половини альбому. Третій спосіб — рухатися від раннього, гітарнішого звучання гурту: Discogs відносить сам реліз до жанру Rock/Pop у ширшому сенсі (це позначка каталогу-джерела, не наш внутрішній напрямок), тож варто зазирнути й на сторінку напрямку поп-рок, щоб побачити контекст простішого серф-звучання, яке The Beach Boys залишили позаду саме на цьому альбомі.