Вінілові платівки The Doors

The Doors проіснували у класичному складі всього шість років — з 1965-го по 1971-й — і встигли записати шість студійних альбомів. Головна технічна особливість гурту: у них не було басиста. Рей Манзарек лівою рукою грав басові лінії на окремій клавіатурі Fender Rhodes, правою — на органі. Звідси і той характерний звук, у якому низ і клавіші звучать як одне ціле, і величезна кількість простору, куди Роббі Крігер міг ставити гітару.

Як змінювався звук

Дебютний The Doors (1967) і Strange Days того ж року — це психоделія з органом, побудована навколо голосу й тексту Джима Моррісона. Waiting For The Sun (1968) м’якший і пісенніший, з нього почалися суперечки про те, чи не пішов гурт у поп. The Soft Parade (1969) — найбільш спірна платівка: там духові й струнні, і частина слухачів досі вважає її помилкою. Morrison Hotel (1970) різко повертає до блюзу й живого складу, а L.A. Woman (1971) доводить це до кінця — і виявляється останнім альбомом за життя Моррісона, який помер у Парижі того ж липня.

«L.A. Woman Sessions» 2022 року — не перевидання самого альбому, а окремий бокс-сет із чотирьох платівок до Record Store Day, який показує, як пісні мінялися в студії: серед матеріалу — оригінальне демо «Riders On The Storm», заново зведене з мультитрекових плівок сесії. Тираж пронумерований золотом на зворотному боці коробки, але навіть в офіційних джерелах цифра розходиться: сайт Rhino каже про 19 500 примірників, а сторінка Record Store Day у США — про 11 000.

Наше видання дебютного «The Doors» — не типовий магазинний тираж, а перуанська серія: ексклюзивним рітейлером у кредитах Discogs зазначена газета Diario El Comercio, дистриб’ютором і виробником — чилійська компанія Música y Marketing, а до платівки додається 8-сторінковий буклет з історією запису альбому. Обкладинка тут одинарна, без розвороту — для перевидання 1967 року це особливість саме цього тиражу, а не загальне правило.

Що шукати на вінілі

Перше, що варто знати про перевидання шістдесятих: альбоми того часу зводилися передусім у моно, і стереоверсії робилися окремо, часто нашвидкуруч. У каталозі є Strange Days і у стереоперевиданні, і в моно на 180 грамах — це не той самий диск з іншою наліпкою, а різні мікси з різним балансом інструментів.

Друге: L.A. Woman Sessions — бокс із чотирьох платівок, який складається з робочих дублів і альтернативних версій, а не з альбому. Це видання для тих, хто вже має L.A. Woman і хоче почути, як він збирався.

Третє, про очікування: усе, що продається зараз, — перевидання. Оригінальні преси Elektra кінця шістдесятих на ринку рідкісні, і різниця в ціні між ними й сучасним 180-грамовим тиражем вимірюється не відсотками, а разами.

З чого почати

Дебютний альбом закриває питання одним рухом: там і «Light My Fire», і «The End», і саме він у нас розходиться швидше за інші. Тим, кому ближче блюз і гітара, а не орган і психоделія, потрібна L.A. Woman — вона найживіша й найпростіша за структурою. А Strange Days варто брати тим, хто хоче почути гурт у найтемнішому і найдивнішому стані, і краще одразу в моноверсії.

Поруч: Golden Age of Rock — основна полиця, і Psychedelic Rock, звідки гурт виріс.