Вінілові платівки Motörhead

Motörhead почалися в червні 1975-го, коли Леммі Кілмістера вигнали з Hawkwind, і закінчилися 28 грудня 2015 року разом із ним. Сорок років гурт грав, по суті, одну ідею: рок-н-рол, зіграний на швидкості й гучності, від яких він перестає бути рок-н-ролом для сторонніх, але залишається ним для тих, хто всередині. Сам Леммі до кінця відмовлявся називати це важким металом і мав рацію більше, ніж здається.

Як змінювалося звучання

Перші два альбоми ще шукали форму. Класика починається з Overkill (1979): здвоєна бас-бочка Філа Тейлора, бас Леммі, підключений як друга гітара з перевантаженням, і Едді Кларк, який грає буги замість металевих рифів. Продюсував платівку Джиммі Міллер — той самий, що робив Rolling Stones кінця шістдесятих, і саме звідти в Overkill стільки брудного драйву й так мало студійної стерильності.

Ace Of Spades (1980) стиснув усе це до тридцяти шести хвилин і дав гурту пісню, з якою його ховатимуть. Далі був довгий період змін складу, а до дев’яностих Motörhead прийшли важчими й повільнішими, ближчими до того, що MusicBrainz мітить як speed metal і NWOBHM.

Останні альбоми, аж до Bad Magic (2015), тримали ту саму температуру. Це рідкісний випадок, коли послідовність не перетворилася на самоповтор: змінювалися продюсери й склад, не змінювалася лише сама постановка задачі.

Що шукати на вінілі

У каталозі є два різні видання Ace Of Spades, і плутати їх не варто. Ювілейний бокс 2020 року — три платівки по 180 грам, двадцятисторінковий буклет, тридцять одна позиція в трек-листі замість дванадцяти оригінальних. Конверт зроблений старанно: назва й логотип нанесені вибірковим глянцевим лаком, кишень дві — одна одинарна, друга подвійна, обидві надруковані чорним зсередини, диски в чорних паперових конвертах із висічкою.

Друге видання — звичайна одинарна платівка 2022 року з оригінальними дванадцятьма треками. У раннауті вибито BMGRM029LP-US і номер 22129, причому попередній номер 21229 закреслено просто на матриці: стампери переробляли. Пресували в SunPress, звідси й позначка G2-SPGII на стороні B. Відрізнити його від попередніх накладів можна навіть не діставши диск — шрифт коду на звороті конверта більший і жирніший, а логотип Sanctuary майже торкається рядка з копірайтом.

Overkill у виданні 2015 року — британський 180-грамовий прес Sanctuary з кодом на цифрове завантаження в комплекті. Обкладинку малював Джо Петаньйо, автор Snaggletooth, і на цьому релізі його робота відтворена без обрізань, які траплялися на дешевших накладах.

З чого почати

Тим, хто бере Motörhead уперше, розумніше взяти одинарний Ace Of Spades: дванадцять треків, сорок хвилин, повна картина без переплат. Бокс має сенс, якщо альбом уже свій і хочеться концертного матеріалу того ж періоду — там його два диски. Overkill варто брати тим, кому цікавий не хіт, а метод: це найчистіший приклад того, як гурт звучав до того, як його впізнали.

У нас вони стоять у Heavy Metal, хоча за самовизначенням Леммі їм ближче до Rock’n’Roll — і обидва варіанти чесні, просто перший про те, як їх слухають, а другий про те, як вони себе чули.