Вінілові платівки Eagles

Eagles записали свій найбільший хіт — Hotel California — лише четвертим складом за шість років: гурт, що починався 1971-го як бек-бенд Лінди Ронстадт, встиг поміняти продюсера, гітариста і навіть країну запису, перш ніж звук усталився. У нашому каталозі — чотири платівки Eagles, і жодна з них не оригінальний тираж 1970-х: усі чотири — європейські перевидання 2014–2017 років лейблу Rhino/Elektra-Asylum, пресовані на заводі Record Industry в Нідерландах на 180-грамовому вінілі. Якщо шукаєте саме вінтажний американський прес, тут його немає — але мастеринг усіх чотирьох робила студія Bernie Grundman Mastering в Лос-Анджелесі.

Як змінювався звук: від Desperado до Hotel California

Desperado 1973 року, який ми продаємо в перевиданні 2014-го, продюсував британець Glyn Johns на Island Studios в Лондоні — тому весь альбом тримається на банджо й педал-стілі Берні Лідона (Bernie Leadon), а не на гітарних соло. Це концептуальна платівка про бандитів Дикого Заходу, і за кредитами Discogs на ній ще немає жодного з гітаристів, які пізніше визначать фірмове звучання гурту.

Перелом стався просто посеред запису On The Border (1974, теж є в нас): продюсера змінили на Білла Шимічика (Bill Szymczyk), а до складу увійшов Дон Фелдер (Don Felder) зі слайд-гітарою — за даними MusicBrainz, саме з 1974-го гурт починає звучати жорсткіше. One Of These Nights (1975) — останній альбом з Лідоном: за кредитами реліз уже отримав повноцінний оркестровий підклад, диригований концертмейстером Сідні Шарп, а сам Лідон пішов із гурту одразу після виходу платівки. На заміну прийшов Джо Волш (Joe Walsh, з 1975-го) — і на Hotel California (1976, наше видання — розкладна обкладинка 2017 року) гурт уже грає вдвох на соло-гітарах Фелдера і Волша, а Шимічик лишається продюсером і зводить платівку.

Що шукати на вінілі

Усі чотири наші перевидання — 180-грамовий вініл заводу Record Industry (Нідерланди), і на трьох із них (Desperado, On The Border, One Of These Nights) раннаут промаркований літерами BG — це особисто Берні Грандман різав лак для цих тиражів. А от на перевиданні Hotel California 2017 року лак для цього тиражу різав інший інженер тієї ж студії, Кріс Беллман (Chris Bellman), хоча мастерингом офіційно значиться сама Bernie Grundman Mastering. Різниця непринципова для звучання, але на конверті це не написано — дізнатися можна тільки з раннауту на самій платівці.

У нотатках Discogs до Desperado є ще одна деталь: текстурована зовнішня обкладинка і темний поліетиленовий внутрішній конверт повторюють оригінальне видання 1973-го, а в комплекті йде репринт плаката гурту авторства Нормана Сіффа (Norman Seeff) — той самий, що додавали до першого тиражу. До розкладної обкладинки Hotel California 2017 року такий самий репринт-плакат теж додали.

З чого почати

Якщо хочете почути гурт у піку слави — беріть Hotel California (1976): це той склад і те продюсування Шимічика, які й визначили напрямок Golden Age of Rock на десятиліття вперед, з дуетом гітар Фелдера і Волша.

Якщо цікавить, з чого Eagles насправді починались — Desperado (1973) ближчий до кантрі-фолку, ніж до рок-н-ролу: банджо Лідона, продюсування Гленна Джонса і суцільна концептуальна історія про бандитів, а не збірка синглів.

Якщо хочете почути сам момент зламу звучання — On The Border (1974) записаний наполовину зі старим продюсером, наполовину з новим, і саме на ньому вперше з’являється слайд-гітара Фелдера: це найменш «причесаний» реліз гурту з чотирьох, що є в нас.