Chicago Jazz ⁰

Чикаго, 1922 рік. Навпроти школи Austin High є кафе-морозиво Spoon and Straw, а в ньому автоматичний фонограф. Кілька підлітків кидають нікель, і звідти лунає запис New Orleans Rhythm Kings. Вони ставлять його знову і знову, а того ж дня називають свій ще не існуючий гурт на честь клубу, де грають ці музиканти. Так починається чиказький джаз. Його народили не в консерваторії і не в студії, а хлопці, які раптом зрозуміли: від життя за правилами батьків можна втекти, поки крутиться платівка.

Джаз вони не винайшли. Вони його почули, захворіли ним і переграли по-своєму: швидше, нервовіше, тісніше. Так з'явилася музика великого міста часів сухого закону, з якої згодом виріс свінг.

Молодість, яка не хоче чекати

Чиказький джаз звучить як утеча. Грали його діти пристойного середнього класу. Їм пророкували кар'єру клерків, а вони ночами їхали на Південну сторону, у чорні танцзали, слухати King Oliver і молодого Louis Armstrong. Тамтешні музиканти прозвали таких білих фанатів «алігаторами», бо ті ковтали все почуте. Новоорлеанської неквапливості й ходи вуличного параду тут немає. Тут поспіх, азарт і бажання сказати все, поки не скінчився приспів.

Це музика дружби й ночі. Справжнє життя починалося після роботи, на джем-сесіях. Там ніхто не платив, і кожен намагався переграти друга не заради слави, а щоб той усміхнувся. У цій музиці зухвалість поруч із ніжністю до вчителів, яких ці хлопці обожнювали. Її ставлять, коли хочеться відчути, що ти молодий, місто величезне, а ніч ще довга.

Велика міграція, сухий закон і нічне місто

У 1920-х Чикаго жив у шаленому темпі: бойні, залізниці, заводи. З Півдня сюди переїжджали сотні тисяч чорних американців, і Велика міграція привезла з собою блюз і джаз. Корнетист King Oliver очолив Creole Jazz Band у залі Lincoln Gardens і 1922 року покликав до себе Armstrong. Саме тут Armstrong згодом записав Hot Five, і ці платівки навчили світ, що таке джазове соло. Сухий закон загнав алкоголь у підпілля, а з ним і нічне життя. Спікізі, клуби під гангстерським дахом, оркестри до ранку: роботи для музикантів вистачало всім.

У клубі Friar's Inn грали білі новоорлеанці New Orleans Rhythm Kings. Туди ходив і Bix Beiderbecke, корнетист з Айови, чий чистий, задумливий звук став для чиказьких хлопців ще одним орієнтиром. Компанія з Austin High складалася з корнетиста Jimmy McPartland, саксофоніста Bud Freeman, кларнетиста Frank Teschemacher і басиста Jim Lanigan. Довкола них крутилися банджоїст і невтомний організатор Eddie Condon, барабанщики Dave Tough і Gene Krupa та корнетист Muggsy Spanier.

Проти солодких оркестрів, за справжній hot

Ворогом для них були не інші джазмени, а «пристойні» танцювальні оркестри: нотні аранжування, скрипки, гладкий звук, джаз як безпечна розвага для готельних бальних зал. Чиказці грали там заради грошей, а душу віддавали нічним сесіям у клубах на кшталт Three Deuces. Імпровізацію вони вважали правдою, а аранжування компромісом. Condon усе життя кепкував із комерції, а свої мемуари назвав We Called It Music. Грали для себе й для тих, хто розуміє. Саме ця впертість зберегла музику живою на десятиліття.

Вибух наприкінці квадрату

Головна подія сталася в грудні 1927-го у студії OKeh. Збірний склад під назвою McKenzie and Condon's Chicagoans записав чотири сторони, серед них «China Boy» і «Nobody's Sweetheart». Продюсер Tommy Rockwell боявся, що повна ударна установка зіпсує запис, і хотів залишити Krupa лише малий барабан і тарілки. Зрештою він поступився, і ці платівки вважають одними з перших, де чути повний барабанний комплект. Звук там різкий і метушливий, ніби всі говорять одночасно. Ансамбль тисне на всі чотири долі такту. Наприкінці квадрату звучить «вибух»: раптовий брейк, після якого тема злітає знову. Тенор Bud Freeman, довгий і звивистий, вклинюється між корнетом і кларнетом. Соло стають щільнішими, гармонії складнішими. Шелак хрипить, але крізь шум чути, як дихає кімната.

Від чиказьких підвалів до свінгу й Нью-Йорка

Наприкінці 1920-х майже вся компанія перебралася до Нью-Йорка. Krupa і ще один чиказець, кларнетист Benny Goodman, стали обличчями ери свінгу, і рівний пульс на чотири разом із культом соло перейшов у великі оркестри. Легкий, співучий тенор Freeman надихнув Lester Young. Сам стиль теж не зник. 1933 року Condon записав «The Eel», і довге соло з цього запису дало Freeman прізвисько «Вугор». 1939-го Spanier зібрав свій Ragtime Band. У 1940-х Condon і його друзів записував лейбл Commodore, який виріс із нью-йоркської музичної крамниці Milt Gabler. Концерти в Town Hall і власний клуб Condon довели, що чиказький джаз не старіє, бо в ньому завжди звучить молодість.

З чого почати слухати

Почни з джерела: сторони McKenzie and Condon's Chicagoans 1927 року виходили на багатьох збірках. У «China Boy» чути, як ансамбль набирає швидкість, а барабани Krupa штовхають усіх уперед. Далі збірка The Great Sixteen з записами Muggsy Spanier's Ragtime Band 1939 року. Корнет Spanier там звучить гаряче й прямо, а «Relaxin' at the Touro» названо на честь новоорлеанської лікарні, де він щойно оговтався від тяжкої хвороби.

Потім A Dixieland Horn бостонського трубача Max Kaminsky, зірки концертів Condon у Town Hall. Там є «Eccentric» 1944 року, записаний з Condon на гітарі та гарлемським піаністом James P. Johnson. А наостанок Chicago and All That Jazz 1962 року, де ветерани зібралися знову, а місце загиблого Teschemacher зайняв Pee Wee Russell. З'ясувалося, що й через тридцять п'ять років вони грають так само нетерпляче.