Metalcore ¹⁷

Уявіть зал у ветеранському клубі десь у Массачусетсі наприкінці 90-х. Сцени немає, музиканти стоять на одному рівні з публікою, а хлопці в худі, які щойно розбігалися в пиці, раптом співають разом із вокалістом приспів, мелодійний, як у стадіонного рок-гурту. Це і є металкор. Хардкор-панк дав йому прямоту й тісноту андеграундного залу, метал дав важкі рифи, точність і розмах.

Металкор зробив те, у що мало хто вірив: показав, що метал і хардкор можна звести в одній пісні так, що вони не сперечаються. Крик і чистий голос, лють і ніжність, хаос і математично вивірений брейкдаун. Покоління, яке виросло на цій музиці, досі впізнає її з першого удару бочки.

Пісні для тих, хто тримається

Металкор про те, як вистояти. Його головна тема — внутрішня боротьба: розрив, втрата, депресія, злість на себе й на світ. На відміну від класичного металу з драконами й апокаліпсисом, тут співають від першої особи, про те, що болить саме зараз. Сама назва The End of Heartache, найвідомішої пісні Killswitch Engage, вміщує весь жанр: серце розбите, але це ще не кінець.

Тому в металкорі два голоси. Скрим — це те, що людина відчуває, а чистий приспів — те, на що вона сподівається. Від хардкору жанр успадкував етику: гурти Earth Crisis і Hatebreed співали про стрейт-едж, тобто відмову від алкоголю й наркотиків, про силу волі й вірність своїм. Металкор ставлять, коли треба виговорити злість без жодного слова, коли потрібна енергія на тренування або коли хочеться відчути, що ти не один такий. На концерті сотні людей кричать ті самі слова, і біль стає спільним.

Від підвалів Клівленда до містечок Нової Англії

Коріння сягає кінця 80-х. У Клівленді 1988 року з’явився гурт Integrity: звучав темно й металево, як для хардкору того часу. На початку 90-х до них долучилися Earth Crisis із Сіракуз, сувора стрейт-едж і веганська команда, і Converge із Салема під Бостоном, які звели хаос і метал у щось зовсім нове. Важливу роль зіграв чиказький лейбл Victory Records. Він видавав саме таку важку версію хардкору, зокрема дебют Hatebreed із Коннектикуту.

Справжній вибух стався на межі тисячоліть у Новій Англії. Шкільні друзі, які грали в місцевих хардкор-гуртах, слухали шведський мелодійний дез-метал, тобто At the Gates та In Flames. Так склалася формула: хардкорна структура, шведські гармонійні гітари, американська прямота. 1999 року у Вестфілді, Массачусетс, із решток гуртів Overcast і Aftershock виник Killswitch Engage. Поруч грали Shadows Fall, God Forbid і Unearth. Водночас у Вірджинії гурт Burn the Priest змінив назву на Lamb of God. Журналісти назвали цю хвилю NWOAHM, «новою хвилею американського хеві-металу».

Відповідь ню-металу і зраді коренів

Наприкінці 90-х важка музика на радіо й MTV означала ню-метал: Korn, Limp Bizkit, спортивні костюми, хіп-хоп-речитатив і настроєні вниз гітари без соло. Класичний метал після гранжу вважали чимось старомодним. Металкор став відповіддю молодих людей, які любили і тріш-метал, і хардкор-клуби. Вони хотіли повернути гітарну майстерність, але без пафосу 80-х і без зірковості. Від хардкору лишилися принципи: зроби сам, грай для своїх, не корч рок-зірку. Навіть коли Killswitch Engage підписали контракт із Roadrunner, великим метал-лейблом, гітарист Адам Дуткевич (Adam Dutkiewicz) продовжував сам продюсувати платівки гурту у Вестфілді.

Брейкдаун: момент, коли все падає вниз

Звучання металкору виросло з цього подвійного коріння. Від металу він узяв щільні рифи з приглушеними струнами, гармонійні подвійні гітари, подвійну бочку і чітку, майже хірургічну зведеність. Від хардкору — короткі пісні, вигуки хором і головний прийом жанру: брейкдаун. Це момент, коли темп раптом падає, гітари б’ють синхронно з барабанами, і зал вибухає. Вокал іде гойдалкою: куплет — хрипкий крик або гроул, приспів — чиста мелодія, яку хочеться співати. Ця схема «тихо-голосно, зле-ніжно» стала підписом жанру, а пізніше й штампом, з яким наступні покоління почали гратися.

З Массачусетса — до Брайтона, Шеффілда й Івано-Франківська

У середині 2000-х металкор перетнув океан. Валлійці Bullet for My Valentine з Бридженда додали до нього хевіметалеві соло й емо-лірику. Bring Me The Horizon із Шеффілда почали з дезкору, а згодом звучали вже як стадіонний рок. Architects із Брайтона зробили жанр розумнішим і похмурішим. Після смерті від раку гітариста й головного автора Тома Сірла (Tom Searle) 2016 року їхні пісні стали ще й про горе. Asking Alexandria з Йорка та Enter Shikari із Сент-Олбансу додали синтезатори й електроніку, так виросли синткор і кранккор. Тепер жанр живе і в Україні: Telema з Івано-Франківська грають металкор українською, а 0%Mercury посіли третє місце в конкурсі Metal Battle на Wacken Open Air 2023 року.

З чого почати слухати

Почніть із The End of Heartache (2004) Killswitch Engage. Новий вокаліст Говард Джонс (Howard Jones) приніс у гурт величезний чистий голос. Цю платівку часто називають найкращим досягненням жанру, а заголовна пісня отримала номінацію на Grammy. Потім вирушайте до коренів: Satisfaction Is the Death of Desire (1997) Hatebreed — це хардкор зі сталевими нервами, без жодної мелодійної поступки. Його вокаліст Джеймі Джаста (Jamey Jasta) згодом став одним із головних голосів сцени.

Ashes of the Wake (2004) Lamb of God показує важчий і злиший бік NWOAHM, ближчий до тріш-металу. Щоб почути, куди жанр пішов далі, увімкніть Lost Forever // Lost Together (2014) Architects. Це металкор про екологію, віру й смертність, і звучить він так, ніби на кону все. Чотири платівки, двадцять років і та сама обіцянка: що б не сталося, ти вистоїш.