Glam Rock ³⁸

У березні 1971 року Marc Bolan, лідер гурту T. Rex, вийшов у студію телепрограми BBC Top of the Pops, щоб заспівати «Hot Love». На ньому був сріблястий сатин, а під очима блищали крапельки глітеру. Їх запропонувала його стилістка Chelita Secunda. Здавалося б, дрібниця. Але наступного дня тисячі британських підлітків уже знали, що рок-зірка може бути казковою істотою, а не втомленим бородачем у джинсі. З цього почався глем-рок.

У цій музиці сцена стала дзеркалом бажань. Співак міг бути інопланетянином, денді з минулого століття, рок-н-рольним клоуном чи монстром із фільму жахів. І кожна така маска розповідала про слухача більше, ніж чесний автопортрет.

Право стати ким завгодно

Глем-рок розповідає про свободу вигадати себе. Його головна думка проста: район, школа й батьки не вирішують за тебе, ким ти будеш. Можна намалювати на обличчі блискавку, взути платформи і на три хвилини стати зіркою. Для хлопця з промислового містечка це був не втеча від реальності, а доказ, що її можна переписати.

Під блиском тут завжди ховалося щось крихке. Ziggy Stardust Девіда Бові — рок-месія, якого знищує власна слава. Герої Bryan Ferry з Roxy Music — самотні люди на розкішних вечірках. Глем грається з гендером, сексуальністю, штучністю, і тому його так люблять ті, хто почувається чужим: він каже, що бути дивним не соромно, а красиво. Його ставлять, коли треба набратися сміливості перед виходом у світ. І коли просто хочеться танцювати й підспівувати на весь голос.

Британія після хіпі: сіре небо й кольоровий екран

На початку 70-х Британія жила в похміллі після шістдесятих. The Beatles розпалися, мрія хіпі про любов і мир згасла, економіка буксувала. Страйки й відключення світла стали буденністю, а 1974 року країна навіть перейшла на триденний робочий тиждень, щоб економити електрику. На такому тлі хотілося не медитацій, а феєрверку.

Водночас у домівках з’являлися кольорові телевізори, а щотижнева Top of the Pops стала головною вітриною поп-музики. Тепер образ артиста бачила вся країна одночасно, і костюм важив не менше за приспів. Bolan, який до того грав хіпі-фолк у дуеті Tyrannosaurus Rex, першим відчув, що час змінився. Девід Бові роками міряв різні образи, від мода до фолк-співака. Влітку 1972-го він заспівав у тій самій програмі «Starman», обійнявши за плече свого гітариста Mick Ronson, і для цілого покоління це стало моментом пробудження.

Проти серйозності й сірої джинси

Психоделія навчила рок експериментувати, прогресив — мислити масштабно. Але до 1971 року обидва стали надто серйозними: довгі сюїти, віртуозні соло, музиканти, що стоять до публіки спиною. Глем повернув рокові радість, сексуальність і зухвалість перших рок-н-рольників. Little Richard із гримом і верескливим голосом надихав його не менше, ніж нью-йоркський декаданс Velvet Underground. Багато героїв стилю прийшли з художніх шкіл: Bryan Ferry вчився мистецтва в Ньюкаслі, Freddie Mercury — графічного дизайну в Лондоні. Для них поп-зірка була твором, як картина, і штучність не означала брехню. Це було чесне визнання, що шоу — це шоу. Slade з робітничого Вулвергемптона робили те саме по-своєму: навмисно перекручені назви пісень, циліндр, обклеєний дзеркальцями, і гімни, які мав ревіти весь зал. В Америці Alice Cooper довів ідею до шок-року: удав на сцені, гільйотина і театр жахів під важкі гітари.

Плескання, платформи й піаніно

Звук глему виріс із цього ставлення: ця музика написана для тіла й для сцени. В основі — простий бугі й рок-н-рол п’ятдесятих, підсилені важкими рифами, як у «Get It On». Барабани гупають, наче тупотить стадіон, люди плескають у долоні, приспіви звучать хором, ніби співає вся вулиця. Продюсер Tony Visconti, який працював і з T. Rex, і з Бові, додавав до пісень Болана струнні та блиск студійних нашарувань. Піаніно Елтона Джона і Freddie Mercury перетворювало пісні на маленькі мюзикли. А Brian Eno в ранніх Roxy Music крутив ручки синтезатора, і рок ставав арт-об’єктом. Голос у глемі завжди грає персонажа: манірний, надламаний, кокетливий або на межі істерики.

Від блискіток до панку й нових романтиків

Як мода глем згас уже в середині 70-х, але його ідеї розлетілися далеко. New York Dolls, американці в жіночих сукнях і з брудним гаражним звуком, підготували ґрунт для панку. Malcolm McLaren, який недовго ними опікувався, згодом зібрав Sex Pistols. А перші британські панки, так званий Bromley Contingent, виросли шанувальниками Бові. KISS винесли грим на арени, і з них та Alice Cooper виріс глем-метал вісімдесятих. Нові романтики на кшталт Duran Duran, а з ними весь нью-вейв, узяли від глему любов до образу. Пізніше Placebo зіграли «20th Century Boy» T. Rex у фільмі про глем «Velvet Goldmine», а Ty Segall записав цілу платівку каверів на Болана під назвою «Ty Rex».

З чого почати слухати глем

Почніть з альбому Девіда Бові «The Rise and Fall of Ziggy Stardust and the Spiders from Mars» (1972). Це історія рок-зірки з космосу, і пісня «Ziggy Stardust» у ній звучить водночас як легенда і як попередження. Далі — «Electric Warrior» (1971) T. Rex, найчистіша формула стилю: сексуальний бугі, значну частину якого записали під час американських гастролей.

Потім послухайте дебют «Roxy Music» (1972), де ретро-шик зустрічається з авангардом, і «Kimono My House» (1974) Sparks. Брати Рон і Рассел Маел із Лос-Анджелеса записали його в Англії, і вийшов найдотепніший і найнервовіший глем з усіх. Після цих чотирьох платівок ви самі відчуєте, куди вас тягне: до гримерки Alice Cooper чи до стадіонних хорів Slade.