Вінілові платівки Sparks

Sparks — американський дует братів Рона і Расселла Маелів із Лос-Анджелеса, який починав у 1970 році під назвою Halfnelson. У нашому каталозі гурт представлений альбомом «Kimono My House» (1974) — платівкою, що принесла їм перший великий британський успіх. Наш тираж — перевидання 2017 року, репресинг платівки з бокс-сету 2015-го на 180-грамовому вінілі; варто знати одну неочевидну деталь: до видання додається код на завантаження від «The Sound Of Vinyl» із сімома бонусними демо-треками, яких на самому вінілі немає — вони існують лише в цифровому вигляді.

Як змінювалося звучання Sparks

За біографією Last.fm, Sparks за свою довгу кар’єру пройшли через кілька різних жанрових стадій — glam pop, power pop, електронну танцювальну музику і мейнстримовий поп — зберігаючи при цьому впізнаваний «звук Sparks» попри зміни стилю. «Kimono My House» належить саме до першої, glam pop-стадії: за нотатками Discogs, альбом записаний повним рок-складом — Мартін Гордон на басу, Дінкі Даймонд на барабанах, Адріан Фішер на гітарі, а Рон Маель грав клавіші, поки Расселл співав. Продюсував платівку Мафф Вінвуд, тодішній продюсер Island Records і старший брат музиканта Стіва Вінвуда, а зводив Білл Прайс — інженер, який за кілька років стане одним з головних звукорежисерів британського панку. Пізніше, наприкінці 70-х, Sparks повністю відмовилися від традиційного складу гурту і разом з Джорджо Мородером перетворилися на електронний дует — саме той синтезаторний, «електропоп» напрямок, під яким гурт зараз позначений у нашому каталозі, хоча сама «Kimono My House» цього звуку ще не має. У 2021 році про гурт заговорили знову завдяки документальному фільму «The Sparks Brothers» режисера Едгара Райта — він відкрив п’ятдесят років стилістичних перетворень братів Маель новій аудиторії, яка могла й не підозрювати, що електропоп 70-х і glam pop з «Kimono My House» належать одному й тому самому дуету.

Що шукати на вінілі

Наш тираж — репресинг 2017 року лейблів Island/UMC, той самий мастер, що і в боксеті 2015-го, 180 грам, вироблено в ЄС. Разом з платівкою йде код на завантаження від «The Sound Of Vinyl» із сімома демо-версіями пісень — «When I Take The Field On Friday», «Barbecutie», «Windy Day» та інші: ці треки існують лише в цифровому файлі, на самому вінілі їх немає, тож не варто шукати їх на стороні B. Мікс альбому робив Білл Прайс, а запис — Річард Дігбі Сміт і Тоні Плат. Над знаковою обкладинкою з гейшею працювала ціла команда: арт-директор Ніколас де Віль і одразу три фотографи — Боб Боукетт, студія CCS і Карл Стьокер.

З чого почати

Якщо вам ближчий сучасний, синтезаторний образ Sparks, під яким гурт стоїть у нашому напрямку Synth-Pop/Electro Pop — варто знати, що «Kimono My House» цього звуку ще не дає: це запис 1974 року з живим гітарним складом, до електронного перевтілення з Мородером лишалося ще п’ять років. Якщо ж цікавить саме цей, ранній Sparks — glam pop-рок середини 70-х — ближче до нього наш напрямок Pop Rock. А якщо просто хочеться почути хіт «This Town Ain’t Big Enough For The Both Of Us» у контексті цілого альбому — беріть платівку одразу, вона відкривається саме цим треком.