Eurodance & Hip House ³

Шкільна дискотека 1993 року. Світло гасне, і драм-машина починає бити рівно, як серце після пробіжки. Чоловічий голос швидко читає речитатив, а потім жінка співає приспів, який запам'ятовується з першого разу. Це 2 Unlimited з No Limit, і такі самі секунди тоді переживали в Києві, Амстердамі та Мельбурні. Євроденс і хіп-хаус — це історія про те, як музика чорних клубів Чикаго й Нью-Йорка потрапила до європейських студій, а повернулася у світ найголоснішою поп-музикою десятиліття.

Право бути щасливим хоча б до ранку

Євроденс говорить про просте: ти маєш право на радість, навіть якщо довкола сіро. У піснях кілька слів англійською — сила, ритм, любов, «вставай». Для більшості слухачів англійська була чужою мовою, і, мабуть, тому ці слова звучали як заклинання, а не як рядки тексту. Тут не розповідають історій, тут дають команду тілу. Це музика п'ятниці, коли тиждень скінчився, а ніч ще попереду.

Під цією ейфорією часто ховається смуток. Haddaway, співак родом із Тринідаду, який осів у Німеччині, у What Is Love просить кохану не робити йому боляче, а біт тим часом не дає зупинитися. Шведи Ace of Base писали сумні мелодії в мінорі й ставили їх на танцювальний ритм. Тому люди й впізнають себе в цьому стилі: це танець крізь розбите серце, коли самотність легше переживати в натовпі. Ще одна його правда — на танцполі ніхто не питає, хто ти і звідки. Ця музика від початку була змішаною: продюсери-європейці, вокалістки з голосами соул-див, репери з Нью-Йорка, Конго, Нігерії. Свою вона для всіх.

Від чиказьких складів до франкфуртських клубів

Наприкінці 1980-х у Чикаго хаус уже жив своїм життям, а в Нью-Йорку тривав золотий вік хіп-хопу. Хтось мав здогадатися їх поєднати. Чиказькі продюсери Fast Eddie і Tyree Cooper почали пускати реп поверх хаусного біта, а нью-йоркські Jungle Brothers записали I'll House You разом із діджеєм і продюсером Todd Terry. Так з'явився хіп-хаус — недовгий, але дуже живий жанр, де MC читав не під повільний фанк, а під бочку на кожну долю.

Європа підхопила ідею майже одразу. У Бельгії тоді вирувала new beat — повільна, похмура клубна електроніка, тож місцеві студії вже вміли робити танцювальні хіти. Впав Берлінський мур, музичне телебачення й комерційні радіостанції шукали нову музику, а семплер і синтезатор стали по кишені невеликій студії. Нова музика визрівала в Антверпені, Франкфурті, Стокгольмі, Мілані — у руках не гуртів, а продюсерів, які працювали з плівкою, драм-машинами та чужими вокалами.

Музика без рок-зірок

Євроденс виник як протилежність культу рок-героя з гітарою й страждальним обличчям. Головними тут були люди за пультом, а обличчя на обкладинці часто підбирали пізніше. Цей прийом відпрацював ще німецький продюсер Frank Farian з Boney M.: глибокий чоловічий голос у Daddy Cool належав самому Farian, а Bobby Farrell на сцені лише танцював. Бельгієць Jo Bogaert зібрав проєкт Technotronic: Pump Up the Jam написала й заспівала реперка Ya Kid K, але на обкладинці й у кліпі показали модель Felly. Франкфуртці Michael Münzing і Luca Anzilotti, творці Snap!, спершу склеїли The Power з чужих семплів, зокрема з речитативу американця Chill Rob G. Коли трек став хітом, його перезаписали з Turbo B — американським солдатом, якого знайшли на базі в Німеччині. Звучить цинічно, але в цьому є своя чесність: стиль ніколи не вдавав, що гроші й чарти йому байдужі. Він хотів одного — щоб танцювали всі.

Бочка, стаб і голос діви

Формулу євроденсу легко почути. Рівна бочка відбиває кожну долю, як у хаусі, тільки жорсткіше й швидше. Поверх неї звучить короткий різкий синтезаторний акорд-стаб, який вріжеться в пам'ять швидше за приспів. У куплетах реп — спадок хіп-хаусу, у приспіві мощний жіночий вокал у дусі госпелу й диско. У The Power відомий рядок про силу взяли з диско-треку співачки Jocelyn Brown, а біт — у нью-йоркського продюсера Mantronix. Нігерієць Dr. Alban, який вчився у Швеції на стоматолога й працював діджеєм, виконав за тією ж схемою It's My Life разом із шведським продюсером Denniz Pop. Цікаво, що у британських релізах 2 Unlimited реп Ray Slijngaard просто вирізали, залишаючи тільки голос Anita Doth, — настільки гнучкою була ця конструкція.

Від рейву до трансу і назад у поп

Євроденс довів, що клубну електроніку можна перетворити на поп-пісню з куплетом, приспівом і кліпом, і цей урок засвоїли всі. Британський брейкбіт-хардкор взяв його стаби й рейвову енергію і прискорив під ламаний біт. Хард-хаус успадкував напір і гупання. А наприкінці 1990-х схема «жіночий голос над синтезаторним гімном» переселилася у вокальний транс і євротранс. Студія Cheiron, яку заснував Denniz Pop, стала школою для Max Martin, а той пізніше писав хіти для Britney Spears. Коли 2008 року Lady Gaga випустила The Fame з рівним клубним бітом і чіпкими синтезаторами, стало ясно, що формула не застаріла. What Is Love узагалі пережила друге народження завдяки комедії A Night at the Roxbury: двоє героїв там кивають головами під неї так завзято, що це вже стало мемом.

З чого почати слухати

Почніть з 2 Unlimited і No Limits! (1993) — це євроденс у найчистішому вигляді, де кожен трек звучить як фінал футбольного матчу. Далі World Power від Snap! (1990): тут хіп-хаус ще дуже близький до вулиці, а The Power звучить важче, ніж здається з радіо. Pump Up the Jam: The Album від Technotronic (1989) покаже, як усе починалося з бельгійської клубної сцени й нью-йоркського речитативу.

Щоб почути меланхолійний бік стилю, поставте Happy Nation від Ace of Base: реггі-ритм і північний смуток там дивно добре уживаються. А якщо хочеться знайти коріння цих продюсерських схем, увімкніть Nightflight to Venus від Boney M. — за п'ятнадцять років до No Limit Frank Farian уже знав, як перетворити студію на машину хітів.