Vocal Trance & Eurotrance ⁰

Наприкінці 90-х танцпол раптом заговорив людською мовою. Транс досі жив у довгих нічних сетах, де трек міг тягнутися десять хвилин без жодного слова. Тепер він стиснувся до трьох із половиною хвилин, отримав приспів і жіночий голос і пішов у радіо, на MTV, на шкільні дискотеки та в автомагнітоли. Вокальний транс і євротранс з'явилися тоді, коли клубна ейфорія навчилася вміщатися в пісню.

Цю музику часто трохи соромливо називають попсою. А потім ловиш себе на тому, що пам'ятаєш кожну синтезаторну фразу з «Sandstorm». Вона звучала на межі тисячоліть і досі відгукується в людях так, як не відгукується жодна інша.

Туга, ейфорія і крила за спиною: про що співає радіотранс

У центрі цього стилю проста і дуже доросла емоція: туга, яку не заглушують, а витанцьовують. Тексти тут короткі, майже як записки: не йди, залишся, мені краще самій, я полечу з тобою. «Stay» Sash! починається з драматичного проговореного вступу, а далі голос американської співачки La Trec просить про те, про що просить кожен, хто колись когось втрачав. «Better Off Alone» нідерландського проєкту Alice Deejay тримається на одній фразі про самотність, і її повторюють так, що скарга стає гімном.

Секрет у розриві між словами і музикою. Слова сумні, мінорні акорди теж, але ритм не дає зупинитися, синтезатори піднімаються вгору, і в кульмінації сум перетворюється на політ. Тому ці треки вмикають, коли хочеться пережити щось сильне і не розклеїтися: у нічній дорозі, перед вечіркою, після розставання. Вони кажуть слухачеві, що самотність — це нормально і з нею можна танцювати. Люди впізнають тут себе: хочеться відчувати багато і водночас бути разом із тисячею незнайомців під тим самим приспівом.

Німеччина після Love Parade: звідки взялася ця музика

Батьківщина стилю — передусім Німеччина 90-х. У щойно об'єднаній країні техно стало мовою нового покоління. Берлінський Love Parade збирав на вулицях сотні тисяч людей, і музична індустрія швидко зрозуміла, що клубна музика вже не субкультура, а масовий продукт. Тим часом у Європі доживав свій вік євроденс: 2 Unlimited, Culture Beat, Haddaway. Його схема з речитативом у куплеті й жіночим приспівом виросла з хіп-хаусу, але до середини десятиліття вже приїлася.

Друге коріння — середземноморське. На Ібіці балеарська сцена навчила танцювальну музику мріяти, а італієць Robert Miles 1995 року своїм «Children» показав, що інструментальний трек із фортепіанною мелодією може стати світовим хітом. Цей звук назвали dream house. Лишалося поєднати мрійливість дрім-хаусу, енергію трансу і пісенну дисципліну євроденсу. Це зробив Sash! — діджей Sascha Lappessen разом із продюсерським дуетом Tokapi (Ralf Kappmeier і Thomas Alisson). 1997-го їхні сингли «Encore une fois», «Ecuador» і «Stay» один за одним доходили до другого місця британського чарту. Новий формат уже стукав у двері, але ще не міг їх відчинити.

Проти безликості й нудьги: що рухало стилем

Двері відчинив німецький продюсер André Tanneberger, відомий як ATB. Його «9 PM (Till I Come)» вийшов на гамбурзькому лейблі Kontor Records, а підхопив його Ministry of Sound — лондонський клуб, що виріс у звукозаписну імперію. 1999-го цей трек першим із трансу очолив британський чарт. Кілька прошепотілих рядків належать іспанській моделі Yolanda Rivera, а головний мотив зіграний на гітарі, хоча звучить як синтезатор. Стиль став відповіддю на дві крайнощі: виснажений, мультяшний євроденс і замкнений клубний транс, якому не було діла до людей поза танцполом. Продюсери хотіли, щоб ейфорію рейву відчули й ті, хто ніколи не стояв у клубі о п'ятій ранку. Чартів і грошей тут не соромилися: автори мислили синглами й кліпами, а співачки часто лишалися дрібним «featuring» на обкладинці. Тому в жанрі так багато безіменності: голос пам'ятаєш, а чий він, знаєш не завжди.

Три хвилини до злету: як це звучить

Усе звучання працює на кульмінацію. Рівна бочка на кожну долю, пульсуючий бас між ударами, широкі синтезаторні акорди, які розходяться стереопанорамою, як промені прожекторів. Потім брейк: ритм зникає, лишаються струнні пади й голос, напруга росте, і бочка повертається разом із головною мелодією. У діджейському трансі цей шлях займає вісім хвилин, тут лише три, тож кожен такт мусить працювати. Жіночий вокал чистий, часто з луною, ніби лунає з іншого кінця зали. Італієць Gigi D'Agostino додав до цього меланхолійну, майже колискову мелодику. Фін Darude у «Sandstorm» обійшовся без слів, і приспів у нього співає сама синтезаторна фраза. А данці Safri Duo, перкусіоністи з класичною освітою Королівської данської консерваторії, у «Played-A-Live (The Bongo Song)» поклали на трансову основу живі бонго. Так вони довели, що формат витримує навіть академічну майстерність.

Після буму: куди поділася ця ейфорія

На початку 2000-х стиль розчинився у власному успіху: збірок ставало дедалі більше, формула стала передбачуваною, і хвиля спала. Але уявлення про танцювальну пісню він змінив. Німецький hands up і проєкти на кшталт Cascada з «Everytime We Touch» продовжили його формулу в середині 2000-х. Нідерландський вокальний і uplifting-транс Armin van Buuren і Tiësto перейняв від нього віру в те, що в клубному треку може бути пісня. А коли EDM 2010-х виніс на стадіони приспів, брейк і вибуховий дроп, це була та сама будова, що й у «Stay», тільки гучніша. Музика, яку колись вважали одноразовою, виявилася дуже живучою: її семплують, переспівують, ставлять на весіллях, і там вона працює так само, як 1999-го.

З чого почати слухати

Почніть з «It's My Life – The Album» Sash! (1997). Тут видно, як народжувався стиль: від французького шепоту «Encore une fois» до «Stay», де клубний трек уперше по-справжньому стає піснею. Далі «Movin' Melodies» ATB (1999), платівка про літню ніч, де вокал звучить як спогад, а не як заява. «L'Amour Toujours» Gigi D'Agostino (1999) покаже ніжнішу, італійську сторону жанру, а заголовна пісня розповідає про той самий політ, який обіцяє весь стиль.

Наостанок «Before the Storm» Darude (2000) і «Episode II» Safri Duo (2001), дві інструментальні вершини. Вони доводять, що в цій музиці співає навіть те, що не має голосу. Вмикайте їх голосно і пізно ввечері: саме так вони звучать як задумано.