Вінілові платівки Fear Factory

Fear Factory зібралися в Лос-Анджелесі наприкінці жовтня 1990-го й придумали формулу, яку потім цитували двадцять років: механічний, вирівняний по сітці драм-рисунок, гітара, що працює як ударний інструмент, і два вокали — гарчання і чистий спів — покладені один на одного в межах одного куплету. Слухацькі мітки на гурт розподілені красномовно: industrial metal з великим відривом, за ним death metal, alternative metal і groove metal. Тобто навіть аудиторія не домовилася, метал це з машиною всередині чи машина, що прикидається металом.

Як змінювався звук гурту

Перші записи 1991 року — це ще прямий дез-метал із каліфорнійським брудом, без жодної електроніки. Індустріальний шар прийшов ззовні: до роботи підключився Рис Фулбер із Front Line Assembly, і саме він завів у метал синтезаторні підкладки та семпли, які згодом стали візитівкою гурту. Кульмінацією цієї лінії став «Obsolete» 1998-го — концептуальна історія про людину проти машин, найдоступніший і найпісенніший їхній альбом, з якого гурт і знають поза металевою сценою.

Далі почалися розколи, повернення й судові суперечки за назву. «Aggression Continuum» 2021 року вийшов через чотири роки після того, як був записаний, і вже після того, як вокаліст Бертон Белл покинув гурт. Тобто на платівці звучить голос людини, якої в складі вже немає, — це остання їхня робота з класичним вокалом, і слухати її варто саме з цим знанням.

Що шукати на вінілі

Три наші позиції зроблені на трьох різних заводах, і це той випадок, коли завод чути. «Aggression Continuum» від Nuclear Blast — подвійник на 45 обертах, відпресований і нарізаний на німецькому Optimal Media; лак різав Мартін Крафт, його ініціали KR витравлені в раннауті всіх чотирьох сторін. Швидкість 45 на подвійнику тут не маркетинг: матеріал щільний, і розтягування альбому на чотири сторони знімає з кінців сторін типове для такого міксу замулювання.

«Obsolete» видала голландська Music On Vinyl і відпресувала Record Industry в Гарлемі. Це перший в історії вініловий прес цього альбому — з 1998-го до 2018-го його на платівці просто не існувало. Тираж дві тисячі пронумерованих копій, золотий вініл 180 грамів, чотиристорінковий буклет, конверт із зворотним картоном. У нашій картці вага не проставлена — вона там є. Співвідношення на Discogs теж показове: 1137 власників проти 491 охочого, для лімітованого тиражу це дефіцит.

«Concrete» — окрема історія, і про неї треба чесно. Це сесія 1991 року, записана з Россом Робінсоном ще до дебютного альбому й офіційно видана лише через одинадцять років. Не альбом, а демо-запис, який доріс до релізу. Перевидання 2025 року від Real Gone Music ремастеровано спеціально під вініл (мастеринг Едді Шраєра), йде з інсертом і оригінальними лайнер-нотами, вініл кольору збройової сталі — колір у нашій картці теж не вказаний. Раннаут MRP видає завод Memphis Record Pressing.

З чого почати

Логічний вхід — «Obsolete»: там мелодія і концепція, там приспіви, і саме його зазвичай радять людині, яка про гурт лише чула. «Aggression Continuum» беріть, якщо цікавить, як ця машина звучить у сучасному продакшені й на 45 обертах. «Concrete» — останнім: це запис для тих, хто вже знає пізніші альбоми й хоче почути, з чого все виросло, поки продюсер не вирівняв звучання.

Ширшу вибірку дивіться в напрямку Industrial; якщо ж вас цікавить те, у що ця сцена перетекла наприкінці дев’яностих, — Nu Metal.