Вінілові платівки The Clash

The Clash існували з 1976 по 1986 рік — рівно десять років, і за цей час склад мінявся вісім разів. Джо Страммер і Пол Саймонон пройшли всю дистанцію. Мік Джонс вийшов 1983-го, барабанщик Топпер Гедон — 1982-го. Террі Чаймс встиг побути в гурті двічі: у 1976—1977 роках і знову в 1982—1983-му. Теги MusicBrainz дають punk rock вагою 22, але одразу за ним стоять dance-punk із десяткою, new wave і post-punk по дев’ять — і це головне, що варто знати перед покупкою.

Як змінювалося звучання

Однойменний дебют 1977 року — панк у чистому вигляді: короткі треки, один темп, запис за три тижні. Тут гурт ще неможливо відрізнити від сцени, з якої він вийшов.

«Give ‘Em Enough Rope» 1978 року — перша спроба вийти за межі. Продюсувати покликали Сенді Перлмана, який до того працював із американським хард-роком, і панкова аудиторія сприйняла це як зраду. Сьогодні платівка чується інакше: це місток, без якого не було б наступного кроку.

«London Calling» 1979 року й став цим кроком. Регі, ска, рокабілі, соул і джаз усередині подвійного альбому, який формально досі підписаний як панк. Тег reggae rock у базі стоїть саме звідси, і саме тому dance-punk у них важить удвічі більше за просто punk.

Далі гурт пішов ще далі від початкової формули, а 1983 року вихід Міка Джонса фактично закрив авторський тандем. Останні три роки — це вже інерція, і платівок того періоду в нас немає, що радше добре.

Що шукати на вінілі

Усі студійні позиції в каталозі йдуть на 180 грамах у перевиданнях із ремастерингом, і для цього гурту вибір саме такий і має бути.

Уся серія зроблена однією командою, і це видно за вихідними даними: ремастеринг «The Clash» і «Give ‘Em Enough Rope» робив Тім Янґ у студії Metropolis Mastering, він же різав лак, а пресували обидва тиражі на заводі Record Industry у Нідерландах. У випадку дебюту в графі ремастерингу поруч із Янґом стоїть і сам гурт — тобто музиканти брали участь у підготовці цього видання. До кожної платівки додано внутрішній конверт із текстами.

Причина в оригіналах. Британські панк-преси кінця сімдесятих друкувалися величезними накладами на тонкому пластику, і робилося це швидко. Знайти оригінал «The Clash» або «Give ‘Em Enough Rope» у пристойному стані сьогодні складніше, ніж здається, а ціна за такий примірник буде колекційною.

«London Calling» у нас у європейському перевиданні на 180 грамах, подвійником — інакше цей альбом і не видається. Записувався він 1979 року, і в ремастері збережено оригінальну динаміку, а не витягнуто гучність до сучасного рівня. Для платівки, де половина матеріалу тримається на духових і бас-гітарі, це важливіше за вагу пластику.

«Hits Back» — збірка на трьох платівках із ремастерингом. Її сенс не в економії: список треків повторює концертну програму гурту, тобто це не довільна вибірка редактора, а порядок, у якому вони самі грали ці пісні.

Ще один шлях до гурту — саундтрек «Stranger Things», де вони стоять поруч із рештою епохи. Це збірка різних виконавців, і шукати її треба не в розділі гурту.

З чого почати

Відповідь очевидна, і вона правильна: «London Calling». Це найповніша їхня платівка й одна з тих, за якими можна вивчати кінець сімдесятих цілком.

Тим, кому потрібен саме панк без домішок, потрібен однойменний дебют 1977 року. Звідти природно рухатися до сусідів по Punk.

А слухачам, яким цікаво, куди гурт рухався далі, варто взяти «Give ‘Em Enough Rope»: це вже не зовсім панк, і від нього ближче до Post-Punk, ніж до сцени 1977 року.