Вінілові платівки Barry White

Баррі Вайт починав не як співак, а як аранжувальник і продюсер: він писав і зводив матеріал для інших, зокрема для жіночого тріо Love Unlimited. Голос, за яким його знають, потрапив на платівку майже випадково — Вайт записав чорновий вокал для чужої пісні, щоб показати, як її треба співати, і лейбл наполіг залишити саме цю версію. Так у 1973 році з’явився виконавець, який визначив звучання цілого десятиліття.

Як змінювався звук

Ранній період — Can’t Get Enough (1974) і Just Another Way To Say I Love You (1975) — це соул із повноцінним оркестром: струнні, духові, ритм-секція, записані живцем, а поверх усього дуже низький, майже розмовний вокал. Паралельно Вайт вів Love Unlimited Orchestra — суто інструментальний проєкт, чия «Love’s Theme» стала одним із небагатьох інструменталів, що очолювали американський чарт. Наприкінці сімдесятих цей звук перетік у диско, і саме там його розібрали на цитати всі, хто робив танцювальну музику далі.

У нашій навігації це Soul. Discogs додає disco і funk — і третя мітка тут важлива: ритм-секція в нього побудована саме за фанковою логікою, просто прикрита оркестром.

Наш збірник Love’s Theme (The Best Of The 20th Century Records Singles) зібрав продюсер компіляцій Білл Левенсон, а лак під це видання різав Джефф Пеш на Abbey Road Studios — тобто американський каталог сінглів Баррі Вайта отримав британську різку лаку. Майстерингом для перевидання займався Кевін Різ у Universal Mastering Studios, а супровідний текст у буклеті написав музичний історик Річард Хейверс. Видання виходить у розкладній обкладинці на 180-грамовому вінілі, з наклейкою на плівці і кодом для завантаження цифрової версії, надруковане в ЄС. Оскільки це збірник синглів різних років, а не студійний альбом, у кредитах Discogs немає інформації про запис чи зведення оригінальних треків — база фіксує лише команду, яка зібрала й перевидала матеріал, а не тих, хто записував пісні в 1970-х.

Що шукати на вінілі

Перше і головне: більшість того, що продається під його ім’ям, — збірки. Love’s Theme і The Greatest Soulman зібрані з синглів різних років, і як набір пісень вони працюють, але жодного уявлення про альбоми сімдесятих не дають. Альбоми в нього були цілісні, з довгими композиціями на всю сторону, і збірки цю логіку руйнують повністю.

Друге, про звук: оркестрові аранжування Вайта дуже щільні в середині — струнні, духові й голос сидять в одному діапазоні. На платівці це чується вільніше, ніж у стрімінгу, де компресія зводить усі шари в один. Це той випадок, коли перевидання на 180 грамах з нормальним мастерингом справді дає більше, ніж цифра.

No Limit On Love — окремий випадок: пронумерований тираж на золотому вінілі, випущений до Record Store Day. Це колекційне видання, а не спосіб познайомитися з музикою.

З чого почати

Якщо потрібні пісні — збірка Love’s Theme закриває питання, і в нас саме її запитують найчастіше. Якщо цікаво, як Вайт будував альбом, потрібен Can’t Get Enough: там і «Can’t Get Enough Of Your Love, Babe», і структура, у якій композиції розтягнуті на повноцінні сім-вісім хвилин. Just Another Way To Say I Love You підійде тим, хто вже знає перший альбом і хоче ще того самого, без сюрпризів.

Далі: Soul — рідна полиця, і Disco, куди його звук перетік наприкінці сімдесятих.