Вінілові платівки CAN

Can зібралися в Кельні 1968 року з людей, які до року рок-музику майже не слухали: двоє вчилися в Карлгайнца Штокгаузена, один прийшов з джазу, ще один був на п’ятнадцять років молодший за решту. Вони орендували старий кінотеатр у Вайлерсвісті, обклали стіни армійськими матрацами і назвали це Inner Space Studio. Усе, що ми продаємо, записане саме там.

Що варто знати до покупки: альбоми Can не писалися піснями. Гурт грав годинами, записував усе на плівку, а потім Гольгер Шукай різав і клеїв з цього матеріалу композиції. Через це друга половина Tago Mago майже безформна, а Soundtracks взагалі не альбом, а збірка музики до фільмів. Люди, які приходять по Vitamin C і Spoon, іноді дивуються.

Два голоси і сімнадцять хвилин без приспіву

Перші записи гурту співав Малкольм Муні, американський скульптор, який опинився в Німеччині випадково і пішов з гурту за порадою лікаря. Його манера була різка й повторювана, і саме на ній тримається рання пластинка Monster Movie.

Далі стався епізод, який у переказах виглядає вигаданим: музиканти знайшли Дамо Судзукі, японського вуличного співака, у Мюнхені і того ж вечора вивели його на сцену. З ним записані три альбоми поспіль, і всі три в нас’є. Tago Mago 1971 року — найрадикальніший: сімнадцятихвилинна Halleluwah тримається на барабанному рисунку Які Лібецайта, який не змінюється майже ніде, і на монтажі. Ege Bamyasi 1972 року коротший і зібраніший, з Vitamin C і Spoon. Future Days 1973-го — найтихіший, майже амбієнтний, після нього Судзукі пішов і став свідком’Єгови.

Гурт протримався ще до 1979 року і формально розпався 1991-го. Живі записи 1975 року, які ми маємо, — це вже період без Судзукі, коли Can грали найдовше і найвільніше.

Що шукати на вінілі

Студійні альбоми в нашому каталозі — це серія Spoon Records і Mute 2014 року. Ремастеринг робили на Sonopress, а тиснули на німецькому заводі Pallas: у колекціонерів це один з небагатьох заводів, чиє ім’я на конверті сприймають як аргумент. Для Future Days лак різали на The Soundmasters, конверт зроблено з тисненого картону з друкованим внутрішнім, до платівки клали код на цифрову копію.

Tago Mago в цій серії вийшов на двох платівках по 180 грамів у розкладній обкладинці — єдиний випадок, коли альбом розклали на чотири сторони. Це має сенс: він і в оригіналі був подвійним.

Окремо стоять два концертні релізи 2021 року. Live In Stuttgart 1975 — три платівки на помаранчевому вінілі, Live In Brighton 1975 — три на золотому. Обидва обмежені й обидва зібрані зі стрічок, які лежали в архіві гурту сорок п’ять років. Це не перевидання чогось відомого, а перша публікація.

Показник, який варто знати: Ege Bamyasi у виданні 2014 року має в базі Discogs майже чотири тисячі власників при середній оцінці 4.66. Для гурту, який ніколи не мав хіта, це багато.

З чого почати

Ege Bamyasi — найзручніший вхід. Сорок хвилин, чотири короткі речі й одна довга, звучання ще впізнаване як рок.

Готові до серйозного — Tago Mago. Це та платівка, на яку посилаються всі, хто робив постпанк, індастріал і половину електроніки дев’яностих.

Хочете зрозуміти, як це працювало наживо, — беріть Live In Brighton 1975. Там немає жодної пісні з альбомів у впізнаваному вигляді, і саме в цьому суть.

Далі по каталогу: прогресивний рок, до якого ми їх віднесли, і психоделічний рок, звідки вони фактично вийшли.