Вінілові платівки Sting

«Duets» — не єдина студійна сесія, а зібрані докупи записи з різних десятиліть кар’єри Sting: за поточковими нотатками Discogs, права на окремі треки датовані то 1992 роком (A M Records), то 2015-м (лейбл Stuffed Monkey), то 2020-м (Universal Music) — три різні епохи прав на одному й тому самому подвійному вінілі. Мастеринг зробили одним заходом, а самі пісні записувалися впродовж майже тридцяти років. У каталозі JPV одинадцять видань артиста, і майже всі вони — саме студійні альбоми, а не переспіви чи живі записи.

Як змінювалося звучання

Один інженер, Gene Grimaldi, мастерував в Oasis Mastering і «My Songs» (2019), і «Duets» (2021) — послідовний почерк через два різні збірники в нашому каталозі. «My Songs» зібраний із записів одразу в семи локаціях — Sear Sound, The Village, Avatar Studios, Ocean Way Nashville, Melt My Mind Studios, Cherrytree Recording Studio і навіть паризький концертний зал L’Olympia. «Duets» іде ще далі: поточкові кредити називають Cherrytree Studios, Il Palagio, Studio Mega в Парижі, Air Studios, Ranch Studios, Sear Sound, The Village Studios, Studio Gohan Music, Lake House у Вілтширі й Studio Guillaume Tell — справжня географія тридцятирічної кар’єри, стиснута на дві платівки. А «Ten Summoner’s Tales» 1993 року записаний в одному конкретному місці — Lake House у Вілтширі, тій самій локації, що згодом з’явиться і в кредитах «Duets»; зводили альбом у лондонській The Town House, а мастерував Bob Ludwig у нью-йоркській Masterdisk — і це геть інша команда, ніж на пізніших збірниках.

«My Songs» записували одразу у семи локаціях — від нью-йоркської Sear Sound і The Village у Лос-Анджелесі до паризької зали L’Olympia, — а мастерингом займався Gene Grimaldi в Oasis Mastering; зведення робив Robert Orton.

Що шукати на вінілі

«My Songs» іде в розкладній обкладинці з постером і білими внутрішніми конвертами. «Duets» теж у розкладній обкладинці, а перші копії тиражу комплектувалися підписаною арт-карткою — деталь, яку тепер важко знайти в новіших партіях. Обидва видання пресувалися в Європі й обидва прямо позначені гейтфолдом — тож помітити різницю в поколінні перевидання можна лише за деталями всередині, а не за форматом обкладинки. У правах на «My Songs» поряд з лейблом A M Records прямо фігурує «G.M. Sumner» — юридичне ім’я самого Sting — і його власна компанія Steerpike (Overseas) Ltd., а не лише корпоративні структури лейблу. Це не єдиний випадок: подібне персональне маркування прав трапляється й на інших пізніх виданнях артиста, де поряд із лейблом стоїть саме його юридичне імʼя чи власна компанія. У правах на «Ten Summoner’s Tales» аналогічно фігурує власне видавництво Sting — Blue Turtle Music, назване на честь його раннього сольного альбому «The Dream Of The Blue Turtles»; на цьому виданні є ще й друкована вкладка з текстами й фотографіями з обох боків.

З чого почати

Щоб отримати всі головні хіти одразу — «My Songs», зібрані із семи різних локацій запису. Для класичного студійного альбому дев’яностих — «Ten Summoner’s Tales». Для дуетів із різними виконавцями впродовж трьох десятиліть — «Duets» із першими копіями та підписаною арт-карткою. Напрямок поп-рока в нашому каталозі ширший за одного виконавця: поп-рок, а частина треків «Duets» — це фактично джазові стандарти, особливо якщо йдеться про класичний «My Funny Valentine» з «Duets», тож підійде й суміжний джаз і блюз.