Вінілові платівки Depeche Mode

Три головні позиції Depeche Mode у нашому каталозі — “Black Celebration”, “Music For The Masses” і “Violator” — вийшли на вінілі в межах одного перевидання 2016 року від Sony, і в усіх трьох Discogs фіксує одну й ту саму пастку: кожен реліз існує у двох варіантах етикетки — з логотипом Mute або з логотипом Legacy (і додатковим стікером на обкладинці). У нашому каталозі — саме варіант з Mute, без стікера Legacy; це варто знати, якщо звіряєте фотографію з маркетплейса з тим, що прийде поштою.

Як мінявся склад під час запису цих трьох альбомів

За даними MusicBrainz, Вінс Кларк, який написав перші сингли гурту, пішов ще 1981-го — задовго до наших трьох платівок. Усі три альбоми, які найкраще продаються в нашому каталозі, записав один і той самий квартет: Дейв Гаан, Мартін Гор, Ендрю Флетчер і Алан Вайлдер, який приєднався 1982-го. Це підтверджує і сам Discogs: у кредитах “Violator” склад 1990 року прямо названий “Depeche Mode was” — Гаан, Флетчер, Гор, Вайлдер. Вайлдер залишався в гурті до червня 1995-го, тож усі три наші релізи — “Black Celebration” (1986), “Music For The Masses” (1987) і “Violator” (1990) — це записи одного, найбільш продуктивного складу гурту. Ендрю Флетчер лишався в Depeche Mode до своєї смерті 26 травня 2022 року, за даними MusicBrainz.

Що шукати на вінілі

На “Violator” Discogs описує відмінність настільки детально, що по ній можна звіряти фото товару: кінчик троянди на обкладинці рівно посередині між словами “Depeche” і “Mode”, а сама троянда більш віддалена, ніж на старіших виданнях. На “Black Celebration” відмінність шукають на етикетці: логотип Mute стоїть ліворуч від номера STUMM26 — на альтернативному варіанті того самого релізу тут логотип Legacy та ще й стікер Legacy на обкладинці. “Music For The Masses” фіксується від протилежного — приміткою “без лейбла Legacy”.

Усі три платівки пресовані на заводі Record Industry в Нідерландах і ремастеровані в студії Super Audio Mastering — це один технологічний ланцюжок для всієї хвилі перевидань 2016 року, а не збіг постачальників для окремого релізу. “Music For The Masses” записувався у Studio Guillaume Tell у Парижі та Konk Studios в Лондоні, а зводився в данській Puk Recording Studios — тій самій студії, де частково зводили й “Violator”.

З чого почати

“Black Celebration” 1986 року — найтемніший і найменш танцювальний альбом трійки, записаний частково в берлінській Hansa Tonstudios. “Music For The Masses” — перехідна робота 1987-го, де гурт уперше звучить як стадіонний акт, хоч і залишається синті-групою. А “Violator” 1990 року — точка, де ці дві лінії сходяться: записаний одразу у п’яти різних студіях (Logic Studios, Puk Recording Studios, The Church у Лондоні, Master Rock Studios, Axis Studios), він і досі лишається найбільш продаваним альбомом гурту в нашому каталозі. Поруч з цими трьома платівками варто подивитися напрямок Синті-поп / Електропоп, а для ширшого контексту постпанкового коріння гурту — розділ Нью-вейв: це вже суміжний жанровий контекст, а не наш прямий каталожний напрямок.