Поставте голку на першу доріжку. Спершу тихий електронний пульс, потім низький, трохи лінивий баритон Дейва Ґаана запрошує вас подивитися на світ його очима. Нікуди не треба їхати, каже він, усе можна побачити тут. Пісня називається «World in My Eyes» , і її автор потім пояснював просто: кохання, секс і задоволення — це добре.
Альбом, який починається з цього запрошення, назвали «Violator», «Порушник», і назвали жартома. А за день до того, як він з’явився в магазинах, у Лос-Анджелесі на вулицю вивели поліцію в захисному спорядженні. Не через бунт. Через чотирьох хлопців із англійського передмістя, які прийшли роздавати автографи. Ось як це сталося.
Чому це ікона
Depeche Mode починали як один із перших англійських синті-поп гуртів, із легкими танцювальними піснями. На «Violator» вони грали вже інакше: під впливом хіп-хопу взялися за семпли й лупи, а «Personal Jesus» узагалі відкрили гітарою, хоча були гуртом клавішних. Rolling Stone пише, що саме ця платівка, з її глянцевими гачками і штучними, але чіпкими звуками, зробила Depeche Mode першим електронним гуртом, здатним збирати стадіони. У списку 500 найкращих альбомів усіх часів Rolling Stone альбом стоїть на 167-му місці.
І не лише Rolling Stone. «Violator» став першим альбомом Depeche Mode у десятці американського чарту і першим, що продався в США мільйонним тиражем, а згодом отримав там потрійну платину. «Enjoy the Silence» взяла премію BRIT як найкращий сингл, а сам альбом є в книзі «1001 альбом, який треба почути, перш ніж помрете» і в списках найкращих платівок 1990-х від Pitchfork і NME.
Четверо з Базилдона і формула, яка вичерпалась
Базилдон — місто в графстві Ессекс, під Лондоном. Наприкінці 1970-х там жили троє шкільних приятелів: Вінс Кларк, Енді Флетчер і Мартін Гор. У 1980-му Кларк почув на джем-сесії в місцевому скаутському клубі хлопця, який співав «Heroes» Девіда Бові. Хлопця звали Дейв Ґаан. Він і придумав назву гурту: Depeche Mode, з обкладинки французького модного журналу.
Кларк, головний автор пісень, пішов уже після першого альбому. Писати почав Гор, тихий хлопець, який до того працював касиром у банку. А в гурт за оголошенням у журналі Melody Maker («потрібен синтезатор і вокал… не старші 21 року») прийшов Алан Вайлдер, музикант із класичною освітою з Лондона. Флетчер потім описав їхні ролі однією фразою: Мартін пише пісні, Алан — хороший музикант, Дейв співає, а я байдикую.
До кінця 1980-х вони вже збирали стадіони в Америці. Але всередині наростало відчуття глухого кута: Гор приносив майже готові демо, потім місяць у студії програмування, потім запис. «Ми відточили формулу», — казав він. Ґаан говорив прямо: у цьому напрямку далі йти нікуди, треба все переосмислити.
Хлопець, який спустошив холодильник
На початку 1989-го Деніел Міллер, власник їхнього лейблу Mute, порадив їм продюсера. Марк Елліс, на прізвисько Флад, працював із U2 та Erasure і вірив, що синтезатори й рок можуть жити в одній пісні. Вайлдер згадував знайомство так: прийшов неохайний хлопець в окулярах, двічі заліз у холодильник, розлігся на дивані — і народилася нова продюсерська команда.
Флад сказав їм просту річ: усі ваші правила — дурниці, і якщо хочете гітару, беріть гітару. А Гора попросили принести демо простіші, недороблені, щоб пісні можна було будувати разом.
Гурт полетів до Мілана, у студію Logic, на сім тижнів. Записали там небагато, зате знайшли новий спосіб працювати. Вайлдер і Флад здебільшого відсилали решту з контрольної кімнати й працювали удвох: Флад відповідав за техніку, Вайлдер за аранжування. «Менше людей у кімнаті — більше роботи», — пояснював Вайлдер.
Одне з демо, яке Гор приніс, складалося з акустичної гітари й ритму, який він відбивав ногою. Пісня називалася «Personal Jesus». У студії той притоп перетворили на семпл: люди стрибали на транспортних кейсах для апаратури, звук записали й закільцювали. Сингл вийшов у серпні 1989-го, ще до того, як дописали альбом, і рекламували його приватними оголошеннями в газетах: «Ваш власний Ісус». Він став найпродаванішою 12-дюймовою платівкою в історії Mute на той момент.
Балада, яку відібрали в автора
З Мілана гурт переїхав до Данії, у студію Puk у селі Гєрлев. «Посеред нізвідки», — описував її Гор.
Першою в Данії взялися за «World in My Eyes», почату ще в Мілані. Флад зізнався Вайлдеру й Ґаану, що перша версія йому не подобається. Наступного ранку Гор і Флетчер прийшли й сказали те саме. Вайлдер і Флад пів дня просто джемували і знайшли нову басову лінію. Ґаан, який саме повертався з поїздки, змучений перельотом, послухав і вирішив, що пісню зіпсували. Ще за пів дня він прийшов і сказав: а знаєте, це дуже добре.
А потім була «Enjoy the Silence». Гор приніс її як повільну баладу: тільки фісгармонія і його голос. Вайлдер, послухавши, раптом почув рядок «All I ever wanted» голосом Ніла Теннанта з Pet Shop Boys і зрозумів, що це може бути танцювальний трек. Гор опирався: пісня називається «Насолоджуйся тишею», а ви хочете зробити з неї диско. Вайлдер і Флад попросили всіх піти й дати їм час. Гор, за власним зізнанням, два дні дувся.
Тепер уявіть момент, коли Гора покликали назад. Він записав гітарний риф, Ґаан почув його і заспівав. «Усі здивувалися, як добре я заспівав, — і я теж», — згадував Ґаан. Флетчер казав, що все склалося приблизно за годину і що це був один із найчарівніших моментів за всю історію гурту. Гор потім говорив, що це був єдиний раз у студії, коли вони знали, що мають хіт.
У «Policy of Truth» перепробували понад сто варіантів головного рифу, навіть флейту, і зупинилися на слайд-гітарі.
Восени 1989-го вони повернулися до Лондона, у студію The Church. Флад був уже зайнятий, і зводити альбом Міллер покликав Франсуа Кеворкяна, який працював із Kraftwerk. Той сидів за пультом по 18 годин на добу й «пережив» щонайменше трьох звукоінженерів. Фінальний мікс «Enjoy the Silence» Міллер доробив сам, і Вайлдер його так і не полюбив: малий барабан там, каже, звучить як липкий ірисковий пудинг.
Про назву Гор казав так: «Ми хотіли найбезглуздішу, найбільш хеві-метальну назву, яку тільки можна придумати, — Здивуюся, якщо хтось зрозуміє жарт». Обкладинку зробив Антон Корбейн, нідерландський фотограф і режисер, який знімав їм кліпи: червона троянда на чорному тлі.
Вулиця, яку перекрила поліція
18 березня 1990 року, за день до виходу альбому, гурт мав роздавати автографи в лос-анджелеському музичному магазині Wherehouse. Чекали кілька тисяч людей. Прийшло, за різними даними, від десяти до п’ятнадцяти тисяч. Як писав Rolling Stone, люди тиснули на вітрини так, що скло хиталося, а розганяти натовп довелося 130 поліцейським у захисному спорядженні. Підписування, розраховане на чотири години, тривало кілька хвилин. Ґаан потім жартував, що для матчу «Челсі» це звичайний натовп, а реклама дісталася їм задарма.
Того ж вечора про гурт розповідали новини по всій Америці. «До того нам здавалося, що ми б’ємося головою об стіну, — казав Гор. — А потім щось перекинуло нас через край».
Альбом став першим у Франції та Іспанії, другим у Британії й Німеччині, сьомим в американському Billboard 200 і протримався в американському чарті 74 тижні. У світі його продали тиражем понад сім мільйонів. «Enjoy the Silence» став найпродаванішим синглом гурту і отримав Brit Awards як найкращий британський сингл.
Флетчер потім сказав про це чесно: до «Violator» у нас усе йшло непогано, а тут ми незбагненно стали величезними, і в певному сенсі так від цього й не оговталися. Вайлдер пішов із гурту в 1995-му. Енді Флетчера не стало в травні 2022-го, йому було 60.
А пісні живуть. «Personal Jesus» записав Джонні Кеш, і Гор називав цю версію улюбленою з усіх каверів. Rolling Stone ставить «Violator» на 167-ме місце серед 500 найкращих альбомів усіх часів, а Гор у 2006-му назвав його своїм улюбленим альбомом Depeche Mode.
Троянда, прибита до дошки
На обкладинці «Violator» немає жодного обличчя: лише червона троянда на чорному тлі й назва під нею. Автор — Антон Корбейн, нідерландський фотограф і режисер, який від «Music for the Masses» знімав гуртові кліпи й робив майже всі їхні рекламні матеріали. Depeche Mode взагалі рідко ставили себе на обкладинки: вони просто просили Корбейна зробити конверт, а ідею він вигадував сам.
Як з’явилася троянда, Корбейн розповідав без жодної містики: «Я просто пофарбував квітку в червоне», прибив її до дошки й написав під нею «Violator». Тобто на обкладинці не живий бутон із саду, а пофарбована квітка, перетворена на знак. До того майже всі конверти гурту робив інший дизайнер, Мартін Аткінс, тож «Violator» став і візуальним поворотом: замість людей — один образ і багато чорного простору.
Той самий Корбейн збудував і сцену для світового туру «World Violation Tour».
Як слухати: сторона за стороною
Усі пісні написав Мартін Гор, і всі вони, як він сам підсумував, про стосунки, владу, бажання, кохання, гріх і релігію. Тут спокушають і каються, ховаються в ніч і шукають тиші. Ось про що співають.
Сторона A · 24:29 · спокуса
World in My Eyes · 4:24 · співає Дейв Ґаан
Запрошення побачити світ його очима: без подорожей, лише уявою і близькістю двох людей. Гор називав її дуже позитивною піснею про те, що задоволення — це не гріх.
Sweetest Perfection · 4:42 · співає Мартін Гор
Захоплення, сильніше за волю: воно п’янить і лякає водночас, і герой боїться навіть доторкнутися, щоб не розвіяти чари. Пісня розростається майже до психоделічного фіналу; Вайлдер жартував, що так роблять, коли не знають, чим закінчити.
Personal Jesus · 4:53 · співає Дейв Ґаан
Пісня про те, як стати для когось «особистим Ісусом», тим, хто дає надію і турботу. Гор написав її після книжки Прісцилли Преслі «Елвіс і я»: про те, як Елвіс був для неї і коханим, і наставником, і як часто ми робимо з коханих богів, хоча ніхто не досконалий. Ритм тримає той самий тупіт ніг по кейсах.
Halo · 4:26 · співає Дейв Ґаан
Двоє тримаються одне за одного, коли все навколо розвалюється, і піддаються тому, чому не варто піддаватися. Гор пояснював: мої пісні ніби закликають до аморальності, але якщо прислухатися, там завжди є почуття провини. Улюблена пісня Вайлдера на альбомі: йому подобалися струнні й закільцьовані барабани, яких вони раніше майже не пробували.
Waiting for the Night · 6:04 · співають Дейв Ґаан і Мартін Гор
Ніч як сховок від надто яскравого і жорсткого світу: у темряві спокійніше, і можна не бачити того, що лякає. Співати мав Гор, але Ґаан попросився: дуже подобається, можна і я? Під дуетом пливе секвенсор старого синтезатора ARP 2600: він щоразу трохи «гуляє» за строєм і ритмом, і саме це Вайлдер вважав чарами пісні, а настрій вони з Фладом підглянули в Tangerine Dream.
Сторона B · 22:05 · тиша і правда
Enjoy the Silence · 6:11 · співає Дейв Ґаан
Пісня про відчуття, коли тобі більше нічого не треба і навіть слова тільки заважають. Наприкінці ховається короткий інструментальний «Interlude #2 (Crucified)», і на гітарі там грає Ґаан, уперше на альбомі Depeche Mode.
Policy of Truth · 4:51 · співає Дейв Ґаан
Герой колись сказав правду і дорого за це заплатив, а тепер думає, що, може, краще було збрехати. Гор називав її однією зі своїх найулюбленіших пісень гурту саме через цю ідею: брехати, щоб зберегти обличчя.
Blue Dress · 5:35 · співає Мартін Гор
Він просить її вдягти синю сукню, і більше йому нічого не треба: от на чому, каже він, тримається світ. Гор сам називав пісню збоченою і пояснював, що вона про те, як дивишся на дівчину, яка вдягається. Після неї ще один прихований інструментал, «Interlude #3».
Clean · 5:28 · співає Дейв Ґаан
Фінал про поворот: герой лишає позаду важке минуле, відчуває ясність і бере життя у власні руки. Басову ідею, як визнав Вайлдер, «поцупили» з «One of These Days» Pink Floyd. Тут Вайлдер уперше грав у студії на барабанах, а на педал-стіл гітарі зіграв запрошений музикант Нільс Туксен.
Усі платівки Depeche Mode, які є в нас, зібрані на сторінці гурту.
Замість післямови
Як звучали ці четверо за три роки до того, коли ще працювали «за формулою» і тільки збирали стадіони? Що зробили Флад і Вайлдер наступного разу, коли поряд із синтезаторами в хід пішли живі барабани й перевантажені гітари? І як «Personal Jesus» звучить у руках Джонні Кеша? Пошукайте «Music for the Masses», «Songs of Faith and Devotion» і пізнього Кеша: ця історія має продовження.
А коли захочеться взяти частинку тієї датської студії посеред нізвідки з собою, вона є в нас на вінілі. І так, будемо чесні: на цьому ми теж заробляємо. Але закохати вас у музику для нас усе одно важливіше.
Команда Just Punk Vinyl