Latin American Folk ⁸

Гавана, 1996 рік. У старій студії EGREM, де записувалися ще до революції, збираються музиканти, яких давно ніхто не кликав. Найстаршому з них, Compay Segundo, під дев’яносто. Піаніст Rubén González роками не мав удома інструмента. Співак Ibrahim Ferrer уже не виступав і жив скромно. За кілька днів вони записують платівку, після якої півсвіту навчиться слова «son». Латиноамериканська народна музика тоді вкотре нагадала про себе всім одразу. Але століттями вона жила й без нашої уваги.

Це не один жанр, а цілий континент пісень: кубинський son, аргентинський tango, бразильська samba, колумбійська cumbia, чилійська nueva canción, пуерториканські bomba і plena. Їх єднає спільна пам’ять і давнє вміння робити з важкого життя танець.

Сум, під який танцюють до ранку

Головна таємниця цієї музики в тому, що вона ніколи не обирає між болем і радістю. Tango розповідає про зраду, бідність і тугу за домом, а пари тим часом ведуть одна одну з бездоганною точністю. Кубинський son співає про дорогу, кохання і стару хату, а ритм під словами не дає всидіти. Сум тут не заперечують і не смакують. Його проживають тілом і разом з іншими.

Друга нитка — дім. Цю музику створили люди, яких везли силоміць, які пливли за кращим життям чи покинули село заради міста. Тому в ній стільки туги за місцем, якого, може, вже немає: за портом, кварталом, батьковим голосом. Її ставлять, коли хочеться відчути, що ти комусь належиш: на кухні з друзями, довгої ночі, у день, коли сумуєш за кимось далеким. І третя нитка — гідність. Від Чилі до Пуерто-Рико ця музика раз у раз ставала способом сказати: ми тут, і в нас є голос.

Плантації, порти й тісні двори

Коріння сягає XIX століття, світу колоній і плантацій. На сході Куби, у провінції Oriente, іспанська гітарна пісня зустрілася з африканськими ритмами, які принесли поневолені люди. Так народився son із тресом (гітарою з трьома подвійними струнами) і клаве — двома дерев’яними паличками, що вистукують ритмічну формулу, на якій тримається все. На початку XX століття son дістався Гавани, а з радіо й грамофонними записами став голосом країни.

Тим часом на берегах Ріо-де-ла-Плати, у Буенос-Айресі та Монтевідео, у тісних прибуткових будинках жили разом італійці, іспанці, нащадки африканців і сільські гаучо. Із цієї суміші й портових танців виріс tango, а його голосом став бандонеон — німецька гармоніка, яку задумали для церковної музики. У Бразилії з африканських ритмів Баїї та бідних кварталів Ріо з’явилася samba. Історія всюди схожа: місто, бідність, змішання народів і музика як спільна мова для тих, кого більше нічого не об’єднувало.

Голос тих, кого не питали

Довго цю музику вважали «низькою». Tango спершу грали в сумнівних закладах, барабани афрокубинців переслідувала влада. Вона виникла не на противагу моді, а щоб не мовчати. У 1960-х ця сила стала свідомою. У Чилі Violeta Parra, фольклористка, яка об’їздила країну й записувала сільські пісні, та співак Víctor Jara стали обличчям руху nueva canción: пісень про робітників і селян на народних інструментах. В Аргентині цей голос понесла Mercedes Sosa. Після перевороту 1973 року військові вбили Jara, а Sosa згодом довелося виїхати з країни. Влада чудово розуміла, наскільки небезпечною буває гітара.

Клаве, бандонеон і хрипкий голос

Звучання випливає з того, як ця музика жила: вдома, на вулиці, у танцзалі. Ритм тут не фон, а кістяк. У son це клаве, у samba синкопований крок, у tango різкі паузи, де бандонеон то зітхає, то вибухає. Гітари здебільшого акустичні, з нейлоновими струнами, поруч конги, бонго, маракаси, гуїро. Голоси ніхто не вилизує: у них чути хрипоту, вік і вулицю. А ще це завжди розмова. У son соліст перегукується з хором, у nueva canción пісня звертається до кожного, хто слухає. Найкращі записи ті, де чути кімнату й людей у ній, а не студійний глянець.

Від nuevo tango до Bad Bunny

Майже кожне покоління пробувало цю музику зламати й саме цим її продовжувало. Astor Piazzolla, аргентинський бандонеоніст, у 1950-х поїхав до Парижа вчитися композиції в Nadia Boulanger, а вона порадила йому не соромитися tango. Він повернувся і створив nuevo tango з джазовою гармонією та дисонансами. Традиціоналісти звинувачували його в убивстві жанру, а тепер його музику грають симфонічні оркестри. Daniel Barenboim, піаніст і диригент родом із Буенос-Айреса, записав цілу платівку танго з аргентинськими музикантами. Кубинський son у Нью-Йорку перетворився на salsa, бразильська samba дала bossa nova. Sepultura на альбомі Roots записувалися разом з індіанцями шаванте, а Madonna співала La Isla Bonita. Найгучніше коло замкнув Bad Bunny: його Debí Tirar Más Fotos, де salsa, bomba і plena сплелися з реґетоном, став першим альбомом повністю іспанською, що отримав Grammy як альбом року.

З чого почати слухати

Почніть із Buena Vista Social Club. Нік Голд (Nick Gold), голова лондонського лейблу World Circuit, разом з американським гітаристом Ry Cooder спершу хотів поєднати кубинців із музикантами з Малі, але ті не отримали віз. Тоді кубинський музикант Juan de Marcos González зібрав ветеранів старої Гавани, і випадок став легендою. Chan Chan, Dos Gardenias, El Cuarto de Tula звучать як вечір, на якому кожен грає краще, ніж колись у молодості.

Далі Astor Piazzolla з Tango: Zero Hour, нервовою, нічною платівкою, яку він сам вважав найкращою у своєму житті. Потім Mercedes Sosa та її Homenaje a Violeta Parra, де великий голос співає пісні великої авторки. І наостанок Debí Tirar Más Fotos від Bad Bunny: доказ, що ці ритми досі вміють говорити про дім мовою свого часу.